В очікуванні нового початку
Візит президента України Віктора Ющенка до Сполучених Штатів Америки — з одного боку, відродження старої традиції, коли і новий президентський термін, і новий політичний рік в Україні починалися з зустрічей з президентом США. Із іншого боку, якщо результатом цього візиту буде саме лише повернення відносин між двома країнами до нормального стану, це вже можна буде розцінювати як успіх. Адже нормальних відносин між собою Україна і США не мали з 2000-го року. Президент США Джордж Буш-молодший не мав жодної офіційної зустрічі з президентом України, що навряд чи є нормою, і що навряд чи може продовжуватися. Візит, як і мало б бути, має символічну складову — зокрема, виступ Віктора Ющенка перед обома палатами Конгресу США.
...Недавня історія знає часи, коли тезу про стратегічне партнерство між Україною і США обидві сторони повторювали за будь-якої найменшої нагоди. Відносини від цього не ставали дійсно стратегічними, оскільки мета цього партнерства залишалася не озвученою. Або взагалі відсутньою — тоді як США ніколи не приховували свого глибокого інтересу до дійсно стратегічних відносин у плані євроатлантичних відносин з Польщею, боротьби з міжнародним тероризмом з Росією. Україна протягом перших років своєї незалежності не змогла скористатися зі свого унікального розташування, довести свою унікальну ціннiсть для потенційних партнерів, натомість перетворилася на країну, яка стабільно знаходилася на периферії сучасних процесів. Втрачено певний час, який міг би бути витрачений на вивчення правил цих ігор, вироблення власної моделі участі в них держави, яка б виходила з захисту національних інтересів України, а не окремих груп. До пріоритетних інтересів України явно не можуть входити прохолодні відносини з найпотужнішими державами світу, міжнародна ізоляція, відсутність перспектив на інтеграцію до цивілізованого світу на максимально вигідних для себе умовах. Наївно було б вважати, що одним візитом можна досягти радикальних проривів. Наївним також було б вважати, що США визнаватимуть власні помилки і прорахунки (а їх також було чимало). Не дуже добрим симптомом наприклад, є те, що за останні місяці було кілька публікацій американської преси, в яких натякалося, що саме адміністрація Буша зробила вирішальний внесок у перемогу помаранчевої революції в Україні.
Українсько-американські відносини могли б і повинні були б з часом стати і дійсно партнерськими, і союзницькими. Для цього потрібно чітко окреслити порядок денний, в якому не може бути місця для скандалів, подібних «касетному» і «кольчужному», недомовкам, недотриманню слова (як це було, зокрема, з обіцянкою не продавати зброї до Македонії). Цей порядок, напевне, мав би містити в собі постійні контакти на всіх можливих рівнях, концепції «малих кроків» могли б бути для обох сторін корисними, якби цих кроків були тисячі в різних галузях — від великої політики до малого підприємництва і дружби між сільськими школами. Не лише Україні потрібно докласти зусиль, щоб і виглядати гідно, і досягти максимуму. Від української поведінки багато в чому залежатиме те, яке місце буде відведено Україні на цьому порядку денному і наскільки їй вдасться переконати, що стратегічне партнерство не може бути одностороннім, з компромісами лише з однієї сторони.
Ще не так давно в американських поїздах використовувалися українські колісні пари, а проблема «піратських копій» не стояла на заваді вступу України до СОТ. Долати подібні проблеми нелегко, супротив може бути й буде з обох боків. Але навряд чи без цього, без скасування торгових бар’єрів, без створення нормальних умов для бізнесу можливо буде говорити про справжнє партнерство. Масштабні інвестиції в українську економіку створили б більш сприятливе поле для політичних та інших контактів. Але над цим теж потрібно працювати. Як і над іншими проблемами: ліквідація ракетного палива, співпраця у проекті Одеса—Броди, вивчення уроків з провалу «харківської ініціативи», співпраця у космічній галузі. Перспектив могло б бути набагато більше, ніж може видатися на перший погляд. Особливо, коли врахувати, що і стан американської сторони можна було б зараз визначити як очікування і «обережний оптимізм».
