«Важковаговик» повертається, щоб очолити опозицію

Цим лише підтверджується його феномен — попри деякі свої відомі невдачі, за які б могли зачепитися недоброзичливці, (невдала спроба відвернути «війну в пустелі», провал російського агента в ЦРУ Еймса, охолодження у відносинах Москви з Заходом), він увесь час йде вгору. «Рішення про участь у президентській кампанії в мене поки що немає», — каже Примаков, додаючи, що тут багато що залежатиме від того, наскільки він відчує довіру населення, якою він дуже дорожить. Навряд чи цьому можна вірити — він довів, що є досить амбіційним політиком і не бажає, попри далеко вже немолодий вік, відпочивати на пенсії. Навряд чи він задовольниться «простим депутатством», яке йому більше, ніж гарантоване за результатами призначених на 17 грудня виборів до Державної думи. І його виступ на зборах блоку «Вітчизна — Вся Росія» більше нагадував проект програми кандидата в президенти. Зокрема, Примаков пропонує запровадити пост віце-президента — явно не без розрахунку, що президентом стане саме він. І тоді, з огляду й на вік, і на здоров'я, і на багато інших обставин такий пост був би реальною необхідністю.

Отже, здається, Росія вже малює в своїй уяві не лише майбутню Думу, але й майбутнього президента — масштабну, вольову фігуру, для якої вік — не перешкода. Цілком може бути, що це просто — черговий міф. Але у всякому разі, він свідчить про розвиток. Втім, поки що це доводить лише, що Росія вчергове вступила в епоху перемін безвідносно, бажає цього чи ні її правляча еліта.

Ці переміни полягають, серед іншого, в тому, що в Росії набрав достатньої сили шар номенклатури, незадоволеної ні правлячим режимом, ні перспективами радикально лівого або радикально правого режиму, але відверто прагнучої до домінування в Думі. Блок «Вітчизна — Вся Росія» саме тому зміг порівняно швидко згуртуватися навколо імен Лужкова, президента Татарстану Шаймієва і тепер Примакова — на відміну від спроб правих згуртуватися, різні партії та блоки яких очолюють Чубайс («Права справа»), Кирієнко («Нова сила»), Черномирдін («Наш дім — Росія»), на відміну від лівих, частина яких (зокрема, аграрії) вирішила блокуватися з Лужковим, а інша — продовжує робити добру міну за поганої гри. Лідер комуністів Зюганов, наприклад, вже заявив про розчарування вибором Примакова. Причина очевидна — за таких обставин «Вітчизна — Вся Росія» відбиратиме голоси і в правому, і в лівому таборі, в тому числі — і в компартії. Переговори правих про можливе об'єднання, повідомляє преса, йдуть надзвичайно важко, далеко не всі хочуть іти «під Чубайса», Черномирдін не бажає нікому віддавати свого лідерства в НДР, i який втрачає останніх симпатиків у суспільстві (більшість з них зараз напевне проголосує за блок Лужкова-Примакова), незрозуміло, яку роль в об'єднанні правих відводиться екс-прем'єру Степашину. До речі, французька «Монд» наводить слова Бориса Березовського, що Степашина звільнили, бо йому недоставало твердості, і внутрішньої сили, щоб протидіяти опозиції, зокрема, керованій Лужковим. Що ж до самого Лужкова — Березовський каже: «Спаси нас, Боже» від його президентства і стверджує, що саме цього «безвідповідального популіста» потрібно боятися якнайбільше.

Отже, в Росії створено некомуністичну опозицію Кремлю або так званій «сім'ї» — найближчому оточенню президета Єльцина. Опозицію, різношерстною за своїм складом, поглядами на життя та політику, соціальною базою, стратегічними інтересами. Навряд чи, наприклад, місцеві барони після виборів так легко погодяться на політику «жорсткої руки Кремля», уособлюваної Примаковим. Навряд чи амбіції Лужкова та Примакова буде легко звести воєдино — очевидно, що московський мер, щоб він не говорив, з часом все більше думає про своє президентство, й Дума йому потрібна саме як стартовий трамплін. Коаліція «Вітчизна — Вся Росія» навряд чи буде довготривалою. Але свої 20% на виборах до Думи вона візьме, стверджують російські політологи. Правда, голова центральної виборчої комісії Росії Олександр Вешняков заявив, що питання про участь блоку «Вітчизна — Вся Росія» у виборах до Державної думи 19 грудня ще остаточно не вирішене.

Попри це, вже сьогодні цей блок — реальна сила, а його лідери, очевидно, за будь-яких обставин впливатимуть і на українсько-російські відносини. Україні слід би було бути готовою й до цього, й до того, що російські внутрішні проблеми, в першу чергу пов'язані із зміною влади, обов'язково вплинуть і на українське життя. А щодо імперських апетитів, в яких часто звинувачують тих, хто вже заявив про претензії на Кремль — то питання передусім у тому, чи дасть, скажімо, Київ можливість їм проявитися і чи дозволятиме й надалі тиснути на себе.