Вічний борець за «нашу й вашу свободу» Лех Валенса – електромонтер, який керував державою
Тоді Валенса ще не був президентом, тепер він ним вже не є — але, як і раніше, потребує лідерства в усьому. Річниця Нобелівської премії Валенси і його власне 55-річчя, напередодні якого він прийняв кореспондента «Дня», збіглися зі становленням нової очолюваної ним партії — «Християнська демократія III республіки», з якою легендарний Валенса планує перемогти на місцевих виборах, призначених на 11 жовтня.
П’ятнадцять років тому дружина Валенси Данута заявила, що Нобелівська премія не змінить Валенсу, бо ніщо в світі його змінити не може. Вона, як виявилося, мала рацію: змінилася Польща, змінилася «Солідарність», змінилася епоха — але не Валенса. Тоді, під час легендарних страйків на верфі ім. Леніна 1980-го та 1988-го, коли, власне, й упав соціалізм у Польщі (бо «Солідарність», якою керував Валенса, з нелегальної профспілки стала переможцем на виборах до сейму, а слідом на президентських виборах переміг і сам Валенса) всі — соратники й вороги, преса й аналітики — вважали його політиком від Бога. Валенса був і залишився неординарною постаттю, й він ніколи не готувався до того, щоб керувати державою. Очевидно, йому вдалося використати шанс, створений не без його участі. Тоді збіглося відразу кілька чинників: загальна слабкість системи, величезна підтримка Валенси та його руху Папою Римським Іваном Павлом II та Сполученими Штатами, настрої люду, якому обридло правління своїх комуністів, котрі керувалися вказівка
ми з Москви. Та й особисті риси Валенси — борця, католика, народного трибуна, який не підбирає виразів, зрештою, природженого лідера. Валенса й тепер вважає, що все робив правильно — а в інтерв’ю «Дневі» заявив, що й тоді, коли очолював страйки в Гданську, і коли був за це майже рік інтернований, і коли був президентом, і тепер — був зайнятий однією й тією ж справою. Зараз Валенса її формулює як спробу не дати лівим піднятися на настроях багатьох незадоволених життям, спробу знову об’єднати правих під гаслами лівих — хоча, визнає Валенса, комуністи зараз вже далеко не такі небезпечні, як колись. Тепер він особисто більше боїться націоналістів.
Мабуть, саме інтуїція змусила Валенсу закликати керувати державою уряд молодих реформаторів на чолі з батьком «шокової терапії» Лєшеком Бальцеровичем, коли Польща переживала гіперінфляцію. Вихід країни з кризи приніс Бальцеровичу лаври й відставку — тепер, подейкують, його стосунки з Валенсою не надто дружні. Можливо, тому не все, за словами Валенси, вийшло так, як хотілося, поки він був президентом, а «Солідарність» мала парламентську більшість: «перебудова дуже дорого коштувала, й тому є багато незадоволених. Йшлося зовсім про інше. Повинно було бути краще, мало бути всього більше». Але (все одно!) — іншого вибору не було. Що ж до тодішньої величезної популярності в усьому світові, а теперішнього мало не забуття навіть у рідному Гданську — то, каже Валенса, «тоді я тягнув цього воза, був попереду — і тому був помітним. Тепер я пхаю воза ззаду — й ніхто не помічає цієї важкої праці. Може, колись хтось ставитиме мені пам’ятники, а інші їх валитимуть».
Валенса абсолютно впевнений, що його християнські демократи матимуть чималий вплив на польське політичне життя — такої можливості не відкидають і аналітики. Він абсолютно впевнений і в тому, що Європа не має іншого шансу, крім об’єднання — а в цій об’єднаній Європі обов’язково будуть і Польща, і Україна: «Ми повинні спільно працювати, щоб зблизити рівні України й Польщі й щоб підтягтися до рівня Європи. Взагалі я думав, що все піде швидше — і що, зокрема, ми раніше ліквідуємо кордони». Щодо нинішнього рівня українсько-польської співпраці — Валенса вважає, що його партія обов’язково запропонує значно більше й краще, ніж нинішня польська влада.
Спільна Європа за Валенсою має бути вибудувана дуже обережно — на засадах, які б не дозволили, «грубо кажучи, прийти до влади мафії, яка б не прислухалася до своїх народів», і щоб потім не виникало революцій на кшталт Жовтневої.
НАТО за Валенсою повинно досягти настільки значної переваги над будь-якою іншою силою, щоб унеможливити створення конфронтаційного до Альянсу блоку — і тоді можна говорити про роззброєння та про те, щоб НАТО далі опікувалося екологічною та іншою небезпекою, яку несе в собі цивілізація. Тобто НАТО повинно невпинно розширюватися, щоб саме цим гарантувати мир.
І польські, й західні аналітики вважають, що, оскільки світ змінився, а Польща не потребує більше полум’яних борців «за нашу й вашу свободу», то й Валенса, чий внесок до історії ХХ сторіччя є незаперечним, сьогодні не більше ніж історична фігура. Валенса з цим, як видно, не погоджується — хоча й каже, що йому байдуже, чи назвуть великою політикою те, чим він займається.
«День» висловлює подяку за сприяння Посольству Польщі в Україні й Генеральному консульству України в Гданську.
№194 10.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
