Від Середнього Iзраїлю до Середньої Палестини
Американці говорять про «Середню Америку», а англійці про «Середню Англію». Обидві вони є просто вигаданими місцями, які приблизно втілюють справжній характер нації. В Ізраїлі також є свій Середній Ізраїль, але він сильно відрізняється від того місця, яке описують американці й англійці.
Замість того щоб бути в якійсь мірі провінційним, Середній Ізраїль є освіченим, двомовним або багатомовним, і він дуже добре пов’язаний з іншим світом. Він забезпечив Ізраїлю успіх у сфері високих технологій, яким той пишався все останнє десятилiття. Середній Ізраїль є, головним чином, нерелігійним, хоча він також включає помірковано релігійних. Він є ліберальним і зневажає будь-який фанатизм, незалежно від того, чи є цей фанатизм ортодоксальним або націоналістичним. Його засновано на сильному, закріпленому в юридичному сенсi (хоча, звичайно ж, не в бездоганному), дусі рівності статей, який з самого початку був характерною рисою сіонізму.
Середній Ізраїль також доброзичливо настроєний щодо гомосексуалістів і явно не має нічого проти іноземців. Він, головним чином, складається з євреїв, хоча молодий арабський професійний клас тепер виходить з університетів і пробивається — з труднощами — до самого серця громадянського суспільства. І, щоб не забути, Середній Ізраїль заробляє гроші і платить податки, які підтримують широкий асортимент традиціоналістів, фундаменталістів, шовіністів та інших екстремістів — єврейських і мусульманських — від Гази до Єрусалима і до Західного берега.
Ця тиха більшість недостатньо представлена в кнесеті, тому що його члени уникають політичної кар’єри. Вона дуже велика, щоб вважати її елітою. Вона не є виключно міською, і до неї входять люди різного культурного походження. У неї є сильні загальні особливості, загальні спогади і багата культура. Вона не звернена всередину, і не є атавістичною.
Деякі палестинці сподіваються коли-небудь стати чимось на зразок Середнього Ізраїлю. Вони також хочуть, щоб життя, прагматизм, творчий потенціал і навіть радість перемогли. Вони також хочуть, щоб переважали поміркованість і сучасність, якщо навіть і не буде повне відділення церкви від держави. Ці палестинці є природними союзниками Середнього Ізраїлю.
Європейські й американські друзі, що сидять на «голоднiй дієті» репортажів ЗМІ і деяких неперевірених чуток із мозкових центрів, часто запитують мене, чому наші університети заповнені антиізраїльськими «постсіоністами», що ненавидять себе. Але це не так. Постсіонізм — це сильно роздутий фантом, термін, який широко вживався в середині 1990-х років, коли здавалося, що ізраїльські і палестинські керівники будували мирний процес. У відповідь ізраїльтяни швидко опрацювали свою власну тезу про «Кінець iсторії», передбачивши, що незабаром сіонізм залишиться в минулому, передусім тому, що більше не потрібно підтримувати жодну ідеологію в тому, що буде нормальною сучасною державою, яка живе мирно зі своїми сусідами і зі своїми травмами минулого.
Тоді історики і соціологи копирсалися в можливих «гріхах» сіонізму — наприклад, в тому факті, що арабські громадяни Ізраїлю ніколи до цього дня не мали рівних громадянських прав. Інші розглядали злочини проти палестинців у світлі нашої оборонної війни за незалежність. Багато людей заперечували ці факти; багато інших дивилися їм в очі. Ті з нас, хто були не постсіоністами, а ліберальними сіоністами, навіть пишалися тим, як наше суспільство вступило в цю фазу самоконтролю і самокритичного аналізу.
Найбільш серйозна проблема для Середнього Ізраїлю — це безвихідне становище палестинців на окупованому Західному березі і в блокадній Газі. Наші керівники, від Леві Ешкола (і ще більше Голда Меїр) до Іцхака Шаміра, припустилися серйозної помилки в тому, що не скористалися першою зручною нагодою для того, щоб домовитися про територіальний поділ і горизонт суверенітету для палестинців після 1967 року. Вони допустилися серйозної помилки в тому, що дозволили єврейським поселенцям просунутися на біблійні вершини гір, в той час як Середній Ізраїль дивився в інший бік. Вони допустилися серйозної помилки — і це признається найрідше — в тому, що позбавили надії поміркований палестинський середній клас, велика частина якого виїхала з окупованих територій, залишивши позаду покоління молодих, неосвічених, голодних і злих воїнів.
Але розв’язання для ізраїльсько-палестинского конфлікту є. Воно є географічним: поділ території і батьківщини, для яких потрібні болючі, але можливі компроміси з обох сторін. Єрусалим буде поділений, палестинські біженці не повернуться до своїх родових маєтків, а єврейські поселення на Західному березі, як і їхні копії в Газі, буде демонтовано, або (що немислимо) їм самим нададуть можливість піклуватися про себе.
Звичайно ж, екстремістам це не сподобається. На відміну від них, помірковані — всі помірковані — погодяться з цим, хоча і без особливої радості.
Якщо помірковані переможуть, то «Середня Палестина», нарешті, виявить себе. Паралельно Середньому Ізраїлю, хоча, можливо, на початку і не відчуваючи до нього дружніх почуттів і недолюблюючи його, така Палестина буде найкращими новинами, які мали на Близькому Сході протягом тривалого часу.
А поки ми в Середньому Ізраїлі маємо приборкувати своїх власних екстремістів і вистояти доти, поки палестинські помірковані здобудуть перемогу.
Фанія ОЗ-ЗАЛЬЦБЕРГЕР — старший викладач з історії і директор Дослідницького Форуму політичної думки ім. Позена на факультеті права в університеті Хайфи, а також професор в Університеті Монаш з досліджень сучасного Ізраїлю. Серед її книг — «Тлумачення освіти» та «Ізраїльтяни в Берліні».
