Віртуальна чи реальна загроза?

Пам’ятаєте, що казав товариш Ленін про кіно? Найважливіше з мистецтв. Ще перебуваючи в Парижі та Женеві, за спогадами товаришів по боротьбі, він захоплювався винаходом братів Люм’єр. Розумів вождь, що кіно з масовістю сповна може бути використане як пропагандистська зброя. Саме такий він бачив мистецтво в своїй статті «Партійна організація і партійна література». Саме звідти прийшло уявлення про письменників і журналістів як про гвинтики диктатури пролетаріату. У наш час найважливішим уже є не кіно, а телебачення. За своїм впливом на людей йому ще довго поступатиметься інтернет. Що в черговий раз довела історія з демонстрацією грузинською телекомпанією «Імеді» (Надія) приблизно півгодинного фільму про можливу агресію Росії проти Грузії.

«Добридень. «Хроніка» продовжує роботу в надзвичайному режимі. Через декілька хвилин президент Саакашвілі зробить надзвичайну заяву у зв’язку з ситуацією, що склалася в країні. Кілька хвилин тому ми отримали інформацію, що дислоковані в окупованому Ахалгорському районі (у Південній Осетії. — Авт.) частини збройних сил Росії оголосили повну бойову готовність. Не виключено, що вони вирушать у напрямку столиці. Каналами інформагентств поширюється інформація про те, що частини Північнокавказького військового округу приведені в повну бойову готовність. Також приведені в бойову готовність підрозділи ЗС Росії, дислоковані у Вірменії. На цю хвилину ми також можемо підтвердити, що мобілізована й грузинська армія...». Після цього на екрані з’явилися кадри танкових колон російської армії на марші. «Не виключено, що вони вирушать у бік Тбілісі, — повідомив телеведучий. — У місті Горі почалася паніка. Населення намагається покинути столицю, на автотрасах величезні автомобільні пробки. Тбілісці спішно скуповують продукти».

Потім на глядачів обрушується інша новина: «Москва та Цхінвалі звинуватили грузинську владу в замаху на життя Едуарда Кокойти, що стався сьогодні вранці». У кадрі показали зрешечений кулями автомобіль, а закадровий голос пояснив, що нападники втекли і шанси врятувати життя лідера Південної Осетії мінімальні. Диктор також процитував російські ЗМІ, які повідомили, що Едуарда Кокойти вбито грузинськими військовослужбовцями. «Цю версію підтримують лідер опозиції, екс-спікер парламенту Ніно Бурджанадзе та колишній прем’єр Зураб Ногаїделі. Вони прибули до Цхінвалі й засудили Саакашвілі за теракт проти Кокойти».

Потім на екрані з’являється президент Росії Дмитро Медведєв. Його слова подаються в начебто грузинському перекладі, російський текст, якщо він і був, розібрати неможливо. «Виходячи із ситуації, що склалася, Росія вимушена вдатися до рішучих дій для забезпечення безпеки в регіоні. Здійсненню цього сьогодні заважає лише одна людина — це Саакашвілі. Тому в ці хвилини розпочинається військова операція, мета якої звільнити Грузію від тиранії Саакашвілі, щоб у регіоні раз і назавжди встановилася стабільність... Зараз мені (ведучому. — Авт.) повідомили сенсаційну інформацію. Вона поширюється прес-службою партії Ногаїделі. Згідно з цією заявою, президента Саакашвілі вже вбито... Хоча прес-служба президента повідомляє, що президент живий і керує обороною країни». У напрямку Тбілісі рухаються російські танкові колони, аеропорти й інші об’єкти бомбить авіація. Найвище напруження — повідомлення про те, що «деякі частини збройних сил Грузії перейшли на бік «народного уряду» Бурджанадзе та Ногаїделі». Наприкінці фільму диктор повідомляє, що все описане вище відбувається 7 червня 2010 р., у день відкриття чемпіонату світу з футболу. І далі заспокоює глядачів. «Це була імітація програми «Хроніка майбутнього». Глядачеві, який приєднався до нас пізніше, скажу: на щастя, це не реалії сьогоднішнього дня...».

Поза сумнівом, показаний фільм шокував телеглядачів, особливо тих, хто не бачив або пропустив заспокійливе попередження. І закрутилося... Хоча подібні фільми й передачі виходять досить давно. Принаймні, відтоді як з’явилося кіно й радіо.

1984 року на американські кіноекрани вийшов пропагандистський фільм «Червоний світанок». Згідно зі сценарієм фільму, 1989 року в СРСР було зібрано найнижчий урожай за півстоліття, що змусило «імперію зла» відволікти голодне населення війною проти США. А далі починається захоплива боротьба партизанського загону молодих американських патріотів «Росомаха» проти «червоних варварів». За законами жанру на глядачів чекає «happy end» і переможне закінчення «третьої світової війни». Чимало американців повірили, що розпочалася війна й почали на автомобілях тікати з великих міст.

За 58 років до цього, 16 січня 1926 р., радіо ВВС передало сатиричну постановку «Репортаж з барикад» про можливе «червоне повстання» в Лондоні. Повідомлялося, що натовпи безробітних підпалили готель Savoy, з мінометів обстріляли Вестмінстерський палац, зруйнували Big Ben. Багато городян повірили «репортажу» й спробували покинути Лондон.

Американська радіостанція CBS 30 жовтня 1938 року передала постановку роману Герберта Уеллса «Війна світів» у виконанні актора Орсона Веллса. За різними даними, паніка охопила від 100 тис. до 1,2 млн. жителів штатів Нью-Йорк і Нью-Джерсі. Ця вистава викликала подібний ефект і в інших країнах. Отже жителі Грузії не самотні. Таке й з іншими трапляється.

У країні дійсно почалася паніка. Дехто телефонував друзям, намагаючись розібратися в тому, що відбувається. Річ не в епатажній постановці, кінофільмі або телепередачі, а в тому, що їм повірили люди. Причому не кілька легковірних, яких легко обдурити, оскільки самі раді бути обдуреними, а цілком розважливі громадяни країни. Якщо екран «Червоний світанок» показує, коли він відповідає політичному моменту, байдуже реальному чи віртуальному, є велика ймовірність того, що люди повірять. Що й сталося. До речі, французькі та американські представники засудили передачу. Про російську реакцію годі й казати. Хто ж проѓавить привід засудити Саакашвілі. Тепер на якийсь час Україна вже не ворог. Залишилася Грузія. Про це зайвий раз і нагадали російському народу.

Політична спрямованість телефільму, показаного на каналі «Імеді», яким керує Георгій Арвеладзе, колишній глава адміністрації президента, людина, яка досі входить у ближнє коло Михаїла Саакашвілі, безперечна. І без санкції вищого керівництва на такому телеканалі подібний фільм з’явитися не міг. Зрозуміло, чому його випустили саме зараз.

По-перше. Щось останнім часом лідери розрізненої опозиції зачастили до Москви. Не лише ж для того, щоб пити чай і привезене з собою вино або чачу. Вочевидь, ведуться переговори з метою забезпечити собі підтримку Кремля, а за нагоди не лише інформаційну, дипломатичну, а й матеріальну, що завжди бажано. Але не це найголовніше на переговорах. Треба добитися, щоб лише цей лідер очолив країну після того, як тирана, автократа... далі кожен може продовжити сам, скинуть. Адже ніхто не давав гарантій, що саме цьому лідерові та його партії Москва віддасть перевагу. Зрозуміло й те, що розмови на берегах Москви-ріки не є таємницею для грузинської влади. До того ж, президент Південної Осетії Едуард Кокойти «раптом» почав пред’являти територіальні претензії до Грузії. Така політична арія без Москви точно не могла відбутися. Бо давно відомо, що сигналом до застосування військової сили часто стають прохання ось таких маріонеток про захист. Отже, в Тбілісі недаремно побоюються.

По-друге. Наближаються вибори мера Тбілісі. Вони відбудуться 30 травня. Це ключова подія в політичному житті Грузії. У прогнозі телеканалу «Імеді» опозиція їх програє. Посада мера столиці вважається плацдармом для боротьби за посаду президента. У чергових президентських виборах 2013 р. Михаїл Саакашвілі участі брати не буде. Тому зі зрозумілих причин для опозиції дуже важливо отримати владу в столиці. Опозиційні партії вже пообіцяли провести «праймеріз» і обрати єдиного кандидата в мери, щоб підвищити свої шанси на успіх.

Саме ці обставини викликають, з одного боку, посилення внутрішнього напруження в країні, з другого — рішучість влади захопити пропагандистську ініціативу. Як зазначив незалежний політолог Давид Авалішвілі, «сюжет зрештою зіграє на руку владі. Нинішня істерика скоро зійде нанівець, але якщо після виборів 30 травня опозиція спробує, як завжди, провести акції протесту, багато людей згадають про цей сюжет і проводитимуть паралелі, адже «Хроніка майбутнього» починалася саме з акцій протесту проти фальсифікації виборів мера».

Але є й ще одна обставина. Саакашвілі та його оточення дають зрозуміти Москві, що можливі провокації, більше того, агресія не стане для них несподіванкою. До неї вони готові. Зокрема й психологічно. Саме так слід розглядати коментар генерального директора «Імеді» Георгія Арвеладзе. «Не хочу нікому діяти на й без того вже напружені нерви, але якщо над чимось хочете замислитися, подумайте про те, що якби наприкінці 1920 р. у Грузії було телебачення й випустило б імітацію того, що сталося в лютому 1921 р. (йдеться про вторгнення до Грузії Червоної Армії. Приводом для нього стало повстання в Борчалінському та Ахалкалакському повітах, підняте комуністичною агентурою й скоординоване з командуванням Червоної армії. — Авт.), то можливо, багато грузинів подивилися б на загрози інакше й зустріли б ворога у всеозброєнні».

Показавши можливий сценарій зникнення нинішньої грузинської державності, «Імеді» спробувала запобігти цьому. Наскільки вдало?