Вiтчизняний експорт: і хворий структурно, і до Європи не пускають
Україна наближається не до європейської, а до африканської моделі відповідно до структури свого експорту, в якій переважають товари з низькою доданою вартістю (металургійна та хімічна проукція, інша сировина. Така думка, висловлена на круглому столі «Україна на міжнародних ринках», проведеному Українським Центром економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) за сприяння Фонду ім. Фрідріха Еберта, мала б змусити багато кого добре задуматися.
Зовнішні умови для виходу України на зовнішні ринки змальовуються як загалом несприятливі. Приклади — «короткозоре» для європейської безпеки, за виразом голови київського бюро Фонду Еберта Вінфріда Шнайдера-Детерса, рішення Великої Британії, Франції та Німеччини відмовитися від співпраці з Україною та Росією за проектом АН-7Х. Або те, що «головний адепт вільної економіки та поборник глобалізації» — Сполучені Штати — підкорюють експорт з дружніх їм країн своїм власним національним інтересам (Україна, зокрема, не отримала жодної компенсації за відмову постачати обладнання до Бушерської АЕС в Ірані). Україні не варто сподіватися й на підтримку з боку Європейського Союзу, вважає Шнайдер-Детерс. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, що набула чинності 1998 року, спрямована на подолання торговельних бар’єрів між двома сторонами. Але Євросоюз встановлює кількісні обмеження на текстиль та метали з України. Цей висновок представника не просто західної країни, але й провідного члена Євросоюзу, можливо, просто нічим крити в Брюсселі. Тим більше, що торговельні обмеження, запроваджені ЄС, взагалі заборонено нормами Світової організації з торгівлі. Плани запровадити зону вільної торгівлі між ЄС та Україною плавно перемістилися в невизначене майбутнє.
За неефективні визнано інтеграційні процеси в СНД, вважається, що Росія демонструє неготовність до запровадження зони вільної торгівлі в Співдружності. Міжнародні механізми регулювання торговельних режимів Україна не може використовувати, оскільки не є членом Світової організації з торгівлі. Експерти з різних країн відверто сумніваються в спроможності України стати членом СОТ до кінця цього року, на що сподівається український уряд.
Але все ж таки головними причинами того, що експортний потенціал України використовується явно недостатньо, названо внутрішні чинники. Вони традиційні. Передусім — непрозорість процесів ухвалення рішень, невидотримання контрактних зобов’язань, неконкурентноздатність продукції на світових ринках, надмірна її енергомісткість, нерозвиненість базових інституцій ринкової економіки, критична залежність від російських енергоносіїв та взагалі від ситуації в Росії. До цієї ж низки належать неефективність управління, наявність прихованих обмежень на експорт. Є невміння чи небажання експортувати послуги — транзитно-транспортні, туристичні та інші. Валюта, отримана від експорту, найчастіше йде на оплату російських енергоносіїв, а не на економічний розвиток країни. Втім, не все так погано, вважають учасники круглого столу. Є внутрішні позитивні сигнали, є деякі зовнішні моменти. Потрібне лише бажання.
