Володимир ВОЙНОВИЧ: «У деяких випадках державну премію дають за заслуги, а не за послуги»
Конкретний мотив — його останній роман «Монументальна пропаганда».
Наша газета поспішає привiтати знаменитого літератора і заодно поцікавитися його ставленням до цього парадоксального факту.
— Чи думали ви 20 років тому, коли вас видворяли за межі Радянського Союзу за вашу літературну діяльність, що опісля за неї ж ви одержите нагороду?
— Я, звичайно, так не думав. Я тільки був упевнений, що повернуся. Але, в будь-якому випадку, повернення було для мене більшою нагородою, аніж премія. А щодо премії можу вам чесно признатися: в принципі, держава не повинна втручатися в літературу. Премії не обов’язково мають бути державними. Коли письменники й артисти бідують — інша річ. У цьому разi державі треба їх підтримувати.
Однак підтримка завжди може перетворитися на диктат. У цьому випадку цього немає. А Радянська держава чітко ставила до відома: якщо ти писатимеш так-то і так-то, то одержиш те-то і те-то. Щоб отримати державну премію, треба було державі догодити. Я, як ви розумієте, догоджати державі не намагався. Скоріше, навпаки.
Нині те ж саме. Я, наприклад, відкрито кажу журналістам, що за Путіна не голосував. Недавно я висміював новий гімн, який наполовину старого зразка. Я знущався над цим гімном і був упевнений, що мені премії не бачити. Але мені її далі. І це свідчить про те, що цю премію в деяких випадках дають за заслуги, а не за послуги.
— Ви тепер належите до невеликого кола художників сатиричного спрямування, які, якщо так можна висловитися, за свою невдячну працю отримали подяку.
— Але я не можу сказати, що для мене всі труднощі закінчилися. Недавно я написав газеті «Известия», що західним німцям пощастило, що перемогли союзники. У «Литературной газете» тут же з’явилася стаття, де твердилося, що я оспівую найчорніші сили, регулярно спілкуючись із німцями, які воювали проти Радянського Союзу. А я з ними не спілкуюся. Це складно зробити навіть через ту причину, що вони вже померли. У нас переслідує сатирика не тільки держава, але й так звані прості громадяни. Вони насилу витримують критичний погляд на багато які речі. Також і на себе.
— Як ви ставитеся до тоталітарних тенденцій у російській політиці? Найзабавніші ознаки цього буквально за мотивами ваших творів: відкрито фабрику з виробництва погрудь Володимира Путіна, парад у Москві юнаків у футболках з його іменем тощо.
— Це викликає в мене огиду. Кумиротворення — наша давня хвороба. Дійсно, ця тема проходить через багато моїх творiв. Але тут не все лежить на поверхні. Таким чином віддзеркалюється любов нашого народу до начальства. Є окремі люди, які полюбляють бути ватажками, а є величезна кількість людей, які обожнюють бути частиною натовпу. Вони в одноголосності знаходять приємність. Імовірно, так вони відчувають себе сильнішими.
— Скільки ваше перо попрацювало, щоб зробити потворні «тоталітарні прояви» смішними. Однак найсмішніше, що все це починає повторюватися. Першого разу, коли ми з вами зустрічалися в листопаді 1999-го, в єльцинську епоху, таке й на думку не спадало. Вас, напевно, замучили нині проханнями дати прогноз?
— Так. Я, звичайно, відсилаю до сторінок «Москвы 2042». Однак чи дійде реальність до описаного там абсурду — невідомо. Мені самому хочеться вірити, що такого не станеться. Я сподіваюся, що мої прогнози не збудуться. Може, й приємно, коли кажуть: «Ото молодець, ото передбачив!». Але я б не хотів цього.
— Як ви ставитеся до тенденції зближення України з Росією?
— Чудово. Є певне зближення і з Європою. Але Путін каже і так і сяк, інші проклинають Європу, а ліберали закликають учитися в неї. Якоюсь мірою Росія наблизилася до Європи й поки що покінчила зі своїм тоталітарним минулим. Я впевнений, якщо в найближчі 50 років не станеться світової війни, то і Росія, і Україна впритул наблизяться до Європи. Я сподіваюся, що здоровий глузд переможе. Світ узагалі розвивається дуже повільно. І середньовіччя було скрізь середньовіччям. Але поступово в тій же Європі переміг прагматизм, який можна висловити просто: я не робитиму поганого, тому що у відповідь мені також зроблять погано. Установилися прийнятні норми людського співіснування. З’ясувалося, що жити за цивілізованими законами найзручніше. Люди до цього йшли сотні років. Такий шлях нормального розвитку.
— Можна сподіватися на те, що Росія і Україна «розвинуться» iз тієї простої причини, що їм дітися нікуди...
— Отож. Земля не така вже й велика планета...
