Вперед до ліберальної диктатури?
Відповідь, за великим рахунком, виявляється простою: Путін взяв і об’єднав за собою ворогуючі клани Бориса Березовського і Анатолія Чубайса, які багато в чому контролюють багатства Росії і її державний простір. Розв’язкою цього «шлюбу за розрахунком» стало піднесення на вершину влади невідомого колишнього офіцера КДБ, силовика, діяльність якого дала поживу чуткам про незаконне збагачення й сумнівні операції з нерухомістю, що, за деякими повідомленнями, було приховано в Росії за часів правління Єльцина.
До всього цього Путін додав ще контроль над силовими міністерствами, котрі є зазвичай у Росії важливим ключем до влади і одним із головних стовпів, на який спирається політична доктрина Путіна. Путін остерігається поступатися будь-кому цим цінним надбанням. Тому він уповноважив наглядати за цим лояльного Сергія Шойгу, який багато в чому нагадує Путіна тим, що скористався уламками старої радянської системи цивільної оборони для створення за короткий термін своєї власної таємної імперії.
Другим елементом путінської доктрини політичної влади — пожертвуваним союзниками за кланом — є прихований контроль за російськими засобами масової інформації. Політолог Сергій Марков визначив сьогоднішню Росію як «маріонеткову демократію» — систему, в якій держава смикає за нитки за фасадом демократичних інститутів. Наприклад, у ході грудневих виборів до Державної Думи уряд — на порушення існуючих законів про вибори — використав весь свій вплив для надання як таємної, так і явної підтримки «партії влади» — «Єдності». Готовність російських лідерів ігнорувати закон тоді, коли він їм не до вподоби, пробуджує погані спогади, оскільки панування уряду над засобами масової інформації відчужує громадськість від засобів впливу на державу, яка стає ще більш непідзвітною.
Третім стовпом путінського правопорядку, також підказаним його наставниками, служить зв’язок з новою російською олігархією. Коли справа доходить до економіки, то Путін — чиста дошка, на якій писатиме його оточення — люди з кліки Березовського і Чубайса. Але це може обійтися ще дорожче, ніж серпнева криза 1998 року, що виникла через політику, яка проводиться все тими ж людьми. Наслідки тієї кризи показали, що навіть російської недорозвиненої демократії досить для того, щоб відлучити від влади економічно некомпетентний уряд. Продовження приватизації природних монополій, що дає кримінальній і корумпованій еліті ще один шанс набити кишені, може потребувати знищення навіть слідів демократії, що існувала за Єльцина, і таким чином підштовхнути Путіна на шлях «ліберальної диктатури».
На закінчення, четвертим стовпом путінської доктрини є контроль над Думою. Цей контроль здійснюється начебто демократично — «Кремлівський блок» партій має більшість голосів. Але цієї більшості було досягнуто ціною цинічного альянсу з комуністами, що дає останнім нове становище в політичній системі і що знову дозволяє їм брати участь у владній грі. Альянс став можливим саме тому, що комуністи, які можуть не розуміти політичних реформ або економіки, чудово розуміють відкрите вживання сили — і зловживання нею.
Поєднання фінансів, засобів масової інформації, поліції та продажних політиків може виявитися достатнім для того, щоб покласти в зародку край будь-якій опозиції до Путіна. Зараз Дума, швидше за все, не тільки перетворюється на маріонетковий парламент, якою була Верховна Рада; вона може «демократично» знищити будь-які натяки на реальну демократію в Росії.
Важке завдання для Путіна — не допустити погіршення відносин із Заходом. Війна в Чечні, будучи популярною всередині Росії, останнім часом викликала хвилю негативної реакції преси, хай навіть американська адміністрація відреагувала просто холодно. Але справжньою перевіркою того, чи зможе Путін переконати Америку, що він відповідає довгостроковим інтересам Заходу, служить не Чечня, а боротьба з корупцією в особі Березовського. Президент Клінтон заявив, що боротьба з корупцією є зараз пріоритетом Росії, а прокуратура Швейцарії висловилася про готовність передати Росії всі матеріали, що є в «справі Березовського».
Якщо Путін виступить проти Березовського, нехай навіть позірно, і примусить його піти з політичної сцени, тоді Путін зміг би непогано виглядати і навіть отримати допомогу від МВФ у травні цього року. Більше того, це могло б цілком виявитися у власних інтересах Путіна. Відсторонення Березовського безпосередньо перед президентськими виборами цілком змогло б зіграти на публіку й допомогло б примусити замовкнути «небажаного свідка» з оточення Єльцина. Якщо розслідування у справі про корупцію спрямовуватиметься лише проти одного Березовського, то інші триматимуть язик за зубами. Якщо покарання Березовському виявиться скоріше видимістю, аніж реальністю, то Березовський також промовчить. До того ж відсторонення Березовського могло б дозволити Путіну встановити прямий контроль над медіа-імперією Березовського — а це ще один крок на шляху до зміцнення особистої влади.
