Вибір США: Флойд чи Дорн?

Девід Дорн (David Dorn). Відставний чорношкірий 77-літній капітан поліції з міста Сент-Луїс, штат Міссурі. Хто про нього щось чув, а якщо і чув мимохіть, то запам’ятав ці ім’я та прізвище? А от про чорношкірого кримінальника-рецидивіста і наркомана Джорджа Флойда знає нині весь світ.

Флойда ховали наче національного героя Америки, його зображують на муралах з німбом над головою, журнал Time на обкладинці зобразив його матір наче богородицю на іконі, стипендії його імені започаткували престижні американські виші... А про Девіда Дорна згадали хіба що колеги-полісмени, які надягли траурні значки, та президент Трамп, який відбувся, щоправда, короткою реплікою в Twitter. І справді: якось не з руки згадувати, тим більше, вшановувати у нинішніх США людину, яка чесно пропрацювала 38 років у головному департаменті поліції міста, зробила неабияку кар’єру, виховала чимало молодих полісменів, а потім очолила відділок в одному з районів, і чия дружина продовжує працювати у правоохоронних органах. Бо ж Дорн намагався зупинити погромників (яких у мас-медіа чогось звуть «протестуючими») й одержав від них кулю. Так само, як і чорношкірий агент ФБР Дейв Патрік Андервуд. Як й інші чорношкірі американці, які намагалися зупинити погромників (за даними самих «протестуючих», за ці дні загинуло від 15 до 40 афроамериканців, практично всі — від рук «учасників протестів», серед яких, утім, були й білі «антифашисти»). Страшні цифри (хоч офіційні й значно менші – 12 осіб). Проте головний жах не в них самих по собі, а в домінуючій настанові, що винні в усьому «білі расисти». І навіть тоді, коли афроамериканці вбивають афроамериканців, винні білі…

Скажете, це американські проблеми, нас вони не стосуються? А чи звернули ви увагу на те, що сталося з журналісткою україномовного «Голосу Америки» Христиною Шевченко? Нагадаю: yна неї напали під час висвітлення «протестів» у США. Вона сама так написала у Facebook: «Отже, знімала я різні протести в Україні, але «отримала по башці» на американському. У Санта-Моніці знімала відео, як активісти-лутери увірвались у магазин. Десь 10 хвилин ніхто не чіпав, а потім момент — і в очах потемніло від удару кулаком в тім’я. Я вирубалась на кілька секунд і впала. Штатив з камерою також впали мені на стопу. Я почала кричати, що я преса, і мені вдалося стати на одну ногу. Далі почала, підстрибуючи, іти до машини, одна жінка мені допомогла. Поліції не було». У лікарні журналістці повідомили, що у неї перелом двох пальців на нозі та легка травма голови. Крім неї, у лікарні були й інші люди, травмовані цеглою чи осколками скла: «Лікарі не встигали всіх обслуговувати». І ще одне: Шевченко повідомила, що нападником був афроамериканець, який кричав «давай заберемо у неї камеру». Це можна було би, звісно, списати на «системний білий расизм», але от приключка: журналістка встигла зафільмувати погромника (чи то пак, «лутера», як майже лагідно і вкрай політкоректно нині називають погромників і грабіжників)...

Агов, після цього хтось іще вірить у щирість ініціаторів і прихильників руху Black Lives Matter? Я — категорично ні, хоча б тому, що, виявляється, важливі не всі чорні життя, а лише кримінальників і погромників.

А ви звернули увагу на фразу про відсутність поліції? Це повсюдне явище — поліція віддає перевагу невтручанню, не тільки тому, що будь-яке застосування сили матиме негативні наслідки для самих поліцейських, і чорношкірих у тому числі, а й тому, що «протестуючим» подобається плювати в обличчя та на штани охоронцям порядку, а відповідати на це не можна, інакше — неприємності аж до звільнення з роботи без пенсії. Тож не випадково поліції не було, коли в Міннеаполісі погромники штовхали та поливали з вогнегасника літню жінку в інвалідному візочку, яка намагалася завадити мародерам виносити з магазину електроніку. Біла — значить можна!

Утім, варто послухати афроамериканку, людину з журналістською освітою, активістку Республіканської партії Кендайс Овенс (Candace Owens). Вона звернулася через Facebook до своєї понад двохмільйонної аудиторії, наголосивши, що їй не подобається, коли Флойда вважають мучеником: «Ми унікальні тим, що ми — єдині, хто скандалить, кричить і вимагає підтримки та справедливості для найбільш негідних членів нашої спільноти». Вона нагадала, що жоден білий, єврей чи латиноамериканець не буде підтримувати злочинця «з п’ятьма ходками». «Джордж Флойд не був видатною особою... Я тут трохи пошукала», — продовжила Овенс. Вона знайшла його судимості, подробиці арешту та дані розтину: «Найперше, на момент арешту Флойд був під кайфом — фентаніл та метамфетаміни», — сказала Овенс. Крім того, вона згадала пограбування 2007 року, коли Флойд приставив пістолет до живота вагітної жертви. «І в цей момент я зрозуміла, який це жахливий чоловік і що я не збираюсь робити вигляд, наче він хороший». Це не виправдовує, на її думку, вчинок поліцейського, який перетискав горлянку Флойду. «Та чому ж ми прикидаємося та робимо зі злочинця зразкового громадянина, кумира чорної Америки?»

Думаю, що запитання, поставлені Овенс, суто риторичні й адресовані її аудиторії — нехай подумає. Сама вона, видається, добре знає причини. Бо ж ніхто й ніколи, здається, не чув гасло: «Yellow Lives Matter» і не спостерігав «погроми протесту», влаштовані китайцями чи японцями у США...

Ну, а «родзинкою на торті» цих «борців із расизмом» є антисемітські погроми та гасла, про що пишуть не тільки соцмережі, а й таке солідне видання, як Jerusalem Post. Причому робиться це на всьому просторі СЩА від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса. Об’єктами погромів стають синагоги та магазини кошерної їжі. «До дідька Ізраїль» — це чи не «найлагідніший» напис на стінах однієї з найдавніших синагог (ясна річ, погромленої) у Каліфорнії.

Отож уже зі сказаного, видається, можна зробити висновок: дуже й дуже стосується всіх нас те, що під виглядом «боротьби з расизмом» коїться у США та низці країни ЄС. Бо ж вихідці з України, які там живуть, ким би вони не були за етнічною ознакою (а особливо юдеї), у запаленій уяві «учасників протестів» також є «системними расистами» та «винуватцями лих чорношкірих». Винуватими вже у силу кольору своєї шкіри...

У читачів може виникнути запитання — чому я беру слово «протести» у лапки? Бо насправді це не протести, а щось інше, як не був революцією більшовицький жовтневий переворот 1917 року. І «мирні» учасники акцій мають свою частку відповідальності за погроми, бо могли та мусили навіть без поліції припинити «лутінґ». Адже на Майданах в Україні не було нічого схожого, як не намагалися провокатори підбити когось на «експропріацію експропріаторів». А от у США вдається, ще і знаходить підтримку у деяких мас-медіа й у політиків. Що ж, не випадково один афроамериканський публіцист зауважив, що нині на хвилі «протестів» перебувають «темні особистості» та «ті, у кого виникає почуття вищості, коли вони засуджують інших, називаючи їх расистами». Питання тільки, куди докотиться ця хвиля і якої вона виявиться висоти. Бо ж своєрідну «Сіетлську народну республіку», відокремлену від США, вже проголосили, а на всіх усюдах Америки повторюється «почуйте Донбас»... перепрошую, «потрібна чесна розмова про расові проблеми». Так, чесна розмова потрібна, але чи можлива вона з обожнювачами кримінальника Флойда, якого б кольору шкіри вони не були? І чи варто українцям приймати божевільну ідеологію апріорної «провини» білих перед чорношкірими? Бо ж у нашій власній історії ХХ століття вже щось схоже було, тільки йшлося про «пролетаріат», під прикриттям імені якого Шарикови та Швондери творили страшні справи. Тож чи не варто американцям вивчити історію України, щоб дізнатися, які жахіття випали на долю тих, хто пішов за адептами «пролетарської справи»?

P.S. Рекомендую всім охочим ґрунтовну статтю російського історика Марка Солоніна «Червоні та чорні», присвячену подіям у США та їхнім передумовам і можливим наслідкам. А Олега Стецишина, чия репліка у «Дні» №110, 2020, присвячена вандалам, які руйнують мармурові статуї «рабовласників» у Західній Європі, — мовляв, «якщо користатися логікою цих людей, то весь Рим, заставлений статуями імператорів-рабовласників, треба вщент знести, і заодно Афіни з їхніми парфенонами», хочу «заспокоїти». У Британії «борці з расизмом» уже пішли цим шляхом і заявили, що потрібно геть знести Великі Піраміди Гізи, адже вони побудовані рабами. На щастя, це тільки порожня балаканина: єгипетські генерали люди серйозні...