Вибухи й курди

У турецькому місті Рейханлі пролунали вибухи з інтервалом у 15 хвилин. У будівлі мерії і в промисловому районі вибухнули два замінованих автомобілі, жертвами терористичного акту стали 45 людей, більше 100 поранені.

Такі події для Туреччини не новина, таке відбувалося і раніше, але цього разу вибухи можуть мати далекоглядні наслідки, навіть не політичні, а геостратегічні. У напруженій обстановці в цій частині Близького Сходу в світлі ймовірного нальоту ізраїльської авіації на Сирію можливе подальше сповзання регіону в хаос широкомасштабної війни.

Вже через декілька годин після вибухів турецький віце-прем’єр Бюлент Аринч заявив, що не виключає причетності сирійської влади до організації теракту, метою якого, на його думку, могли стати численні сирійські біженці, вимушені залишити свою країну. З урахуванням того, що майже третину населення Рейханлі — 20—25 тисяч чоловік — становлять сирійські біженці, такого виключати не можна. Прем’єр-міністр Туреччини Тайїп Ердоган відзначив, що такий потужний приплив біженців з сусідньої країни давно вже викликає незадоволеність місцевого населення, а це сприяє створенню в місті напруженої обстановки.

Як повідомляє газета Hurriyet, заступник прем’єр-міністра Туреччини Бешир Аталай заявив, що затримано дев’ятеро людей за підозрою в організації і здійсненні вибухів. Після цього про причетність сирійських спецслужб до теракту стали говорити ясніше.

Звичайно, логіка і здоровий глузд не завжди є визначальними в політичних діях. З цієї точки зору Дамаску не потрібне подальше загострення і без того украй загострених стосунків з Анкарою. До того ж будь-якої миті може відкритися фронт з Ізраїлем, а воювати на трьох напрямках для сирійської влади рівнозначно самогубству. В усякому разі, з таким противником, як Ізраїль.

Але у таких логічних висновках є й зустрічні аргументи. Сирійському президентові Асаду украй вигідно розгойдати внутрішньополітичну ситуацію в Туреччині, щоб хоча б спробувати на деякий час відвернути її від сирійських справ. І тут в Дамаску є дуже сильний козир — курдська проблема.

Останнім часом турецька влада доклала зусиль для примирення з курдами, підштовхуючи їх до переходу від озброєної боротьби до політичних перемовин. Лідер турецьких курдів Абдулла Оджалан, який перебуває у в’язниці, закликав відмовитися від озброєної боротьби. Судячи з усього, його заклик почули. Як повідомляють джерела в Робітничій партії Курдистану (РПК), курдські повстанці виводять свої загони з території Туреччини.

Ситуація з курдами, зокрема в Сирії, затягується в тугий вузол і не обмежується тільки цією країною. Уряд Асада завжди проводив стосовно сирійських курдів політику національної дискримінації. Водночас є дані про підтримку Дамаском сепаратистських курдських рухів, зокрема РПК.

Сирійські курди не квапляться підтримувати опозицію, що воює проти режиму Асада. Наприкінці грудня 2012 року, після того, як представники Національної коаліції опозиції та революції Сирії (НКОРС) провели ряд зустрічей з питання про приєднання сирійських курдів до опозиції, самі курди заявили, що вони ще не вирішили питання про приєднання до НКОРС.

Курдським лідерам вдалося подолати розбіжності, які існують між ними, і виробити єдину програму дій. Політичні партії та рухи сирійських курдів об’єдналися у Вищу курдську раду, яка представляє курдів на національному й міжнародному рівнях. Основні вимоги, що висуваються радою, — здобуття рівних з арабами політичних, соціальних і культурних прав, припинення дискримінації за національною ознакою, а також можливість утворення курдської автономії з широкими повноваженнями за типом Іракського Курдистану. Зараз курди створюють управлінські структури на підконтрольних їм територіях, які з часом можуть перетворитися на урядові органи автономного регіону.

У прикордонних районах, які було взято під контроль курдами, загони самооборони беруть під охорону турецько-сирійський кордон, перекривають проникнення озброєних найманців і канали постачання зброї для сирійської опозиції з Туреччини. Ці дії провокують озброєні зіткнення між курдськими ополченцями й силами Вільної сирійської армії, яких підтримує Туреччина. У перспективі це протистояння лише посилюватиметься, оскільки опозиція, що претендує на владу, навряд чи примириться з втратою контролю над частиною сирійської території і буде всіляко цьому перешкоджати.

Курдське питання в Сирії може серйозно вплинути на регіональні процеси. На початку 2012 року в столиці Іракського Курдистану Ербілі відбулася конференція опозиційних організацій Сирії, що постановила, що «після скидання режиму Асада, на північному сході Сирії має бути створено курдське самоврядування». А навесні курдами Сирії було проголошено створення на території країни автономного формування під назвою Західний Курдистан зі столицею у місті Афрін, — цей район розташовано на півночі Сирії і межує він з Туреччиною.

Хто б не стояв за вибухами в Рейханли, цей терористичний акт сприятиме посиленню тенденції дезинтеграції близькосхідних держав й істотному перерозподіл кордонів. Рано чи пізно, але громадянська війна в Сирії закінчиться, і відновити її в колишніх кордонах буде вельми складно. Сирійські курди вже ніколи не погодяться бути громадянами другого сорту і наполягатимуть в кращому разі на широкій автономії. Хоча б за прикладом сусідів в Іракському Курдистані. У середньостроковій перспективі це може стати прологом до створення нової курдської держави від Середземного моря до Каспійського.

Цей тектонічний геополітичний розлом може мати планетарні наслідки і їх мало хто може передбачити. Запобігти йому навряд чи можливо, завдання полягає лише в пом’якшенні наслідків. І першим кроком у цьому напрямі було б припинення громадянської війни в Сирії. Але на разі ознак розсудливості не спостерігається. У жодної зі сторін.