Випробувані Бушером

Два дні в Україні перебував президент держави, віднесеної Сполученими Штатами до трійки країн так званої «осі зла». Два дні перебував в Україні глава досить неспокійної держави, у якій релігійні догми та устої досі перебувають в антагонізмі з усім світським. Два дні перебував в Україні керівник країни, яка була ображена на Київ за зрив важливого для неї контракту.

Учора завершився перший в історії українсько-іранських відносин візит президента Ірану Сайєда Мохаммада Хатамі до України. Припав він, можливо, не в найкращий час. Саме зараз в нашій держав американські та британські експерти дошукуються доказів про можливу незаконну передачу військового обладнання Іраку. Сполучені Штати уже більше двадцяти років (після Ісламської революції 1979 року) відносять Іран до немиролюбних країн. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд не так давно назвав Тегеран одним із головних потенційних поширювачів ядерної зброї. Поки що такої в Ірану немає, проте у Вашингтоні не сумніваються, що при першій-ліпшій нагоді іранці знайдуть спосіб її виготовити. Недарма американці так болісно відреагували в 1998 році на можливу участь українського заводу «Турбоатом» в проекті з будівництва реакторів на АЕС у місті Бушері. Щойно про це довідалась американська адміністрація, як до Києва прилетіла держсекретар США Мадлен Олбрайт і український лідер Леонід Кучма змушений був заявити, що Україна не братиме участь в бушерському проекті. Тим часом Росія й не думає звертати увагу на американські окрики і відмовлятися від бушерської домовленості не збирається.

Тегеран на Київ образився. Здавалося, що відносини поновити не вдасться ще дуже довго. Проте вдалося і країни навіть змогли успішно втілити спільний проект з літакобудування Ан-140. Леонід Кучма повідомив, що під час останньої зустрічі сторони обговорили питання розширення співпраці у цій сфері. «Ми домовились не зупинятись на Ан-140, а рухатися в напрямку створення консорціуму з запрошенням до нього інших учасників», — заявив український Президент. Київ, крім того, сподівається співпрацювати з Іраном в енергетичній галузі. Ідея ця не нова. Ще п’ять років тому сторони обговорювали питання транспортування нафти через територію України до Західної Європи. Йшлося навіть про так званий трикутник Іран — Туркменістан — Україна. Схоже, сьогодні цей проект вирішили поховати. Нафтова ідея, яка походила від української сторони, явно не знаходила підтримки в іранських як політичних, так і бізнесових колах. Міністр закордонних справ Ірану Камаль Харазі ще під час минулорічного візиту до Києва заявив, що перш ніж вести мову про реалізацію нафтової ініціативи слід провести її технічно-економічне обгрунтування. Зрозуміло, що будівництво нафтопроводу через Закавказзя, а потім по дну Чорного моря може виявитися просто не рентабельним: витрати на його будівництво у багато разів перевищили б потенційні прибутки. Тим більше, що Україна досі не може впоратися із реалізацією іншого нафтового проекту Одеса — Броди. Чи варто в такому випадку кидатися гучними деклараціями про нові нафтові гілки? Леонід Кучма, утім, заявив, що на зустрічі з Хатамі українська сторона підняла питання про транспортування територією України газу до Західної Європи. Відповідь Хатамі на всі пропозиції українського керівника була не дуже красномовною: «В усьому підтримую свого колегу». До речі, Україна, схоже, прагне співпрацювати з Іраном в ядерній сфері. Кучма наголосив, що тут не йдеться «про відновлення Бушера: ви знаєте, чого нас там немає». Цього разу Київ воліє працювати в рамках Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ). Деталі нового співробітництва, на жаль, не оприлюднювалися, але, без сумніву, ними можуть зацікавитися чимало країн. Насамперед — США.

Можна довго говорити про відстоювання національних інтересів, але не рахуватися з нинішньою міжнародною ситуацією Україна не може. На фоні антитерористичної кампанії, очолюваної Вашингтоном, а також «кольчужної» невизначеності, показна співпраця Києва з Тегераном може не на жарт розлютити американців. Як вважають у Вашингтоні, фундаменталістські кола Ірану є одними із головних фінансистів терористичних угруповань, які діють на Близькому Сході й організовують мало не щодня в Ізраїлі теракти. Чи зуміє Україна при необхідності забезпечити собі алібі? У принципі такі можливості існують. По-перше, візит Хатамі планувався задовго до того, як американці оголосили Іран складовою «осі зла». По-друге, Хатамі представляє в Ірані реформаторське крило політикуму (на відміну від релігійного іранського ватажка аятоли Алі Хаменеї, прихильника консервативних догм). На Заході Хатамі оцінюється як найпрогресивніший політик Ірану останніх двадцяти років. Саме на його президентство припало потеплішання відносин Тегерана із Лондоном, Парижем та Берліном. Саме Хатамі став ініціатором проголошення 21-го століття віком діалогу цивілізацій, яку було схвалено на Генеральній Асамблеї ООН. Хатамі, до речі, доволі часто порівнюють з першим і останнім президентом СРСР, називаючи іранського керівника «іранським Горбачовим». По-третє, Іран докладає неабияких зусиль для боротьби з терористами. Тегеран засудив теракти в США 11 вересня, афганський уряд руху Талібан не визнавав. Країна продовжує затримувати бойовиків «Аль-Каїди», які втікають з Афганістану, та передає їх державам, з яких вони походять.

Однією із головних тем, обговорюваних Леонідом Кучмою та Хатамі, стало питання можливої військової акції Сполучених Штатів проти Іраку. Перше запитання, яке було поставлене журналістами президентам, стосувалося саме майбутнього Багдада. Леонід Кучма тактовно передав право відповідати першим іранському колезі. Попри те, що Іран на початку 80-х зазнав агресії з боку Саддама Хусейна (ірано-іракська війна), сьогодні Тегеран наполягає на мирному вирішення іракської дилеми. «Застосування сили без дозволу міжнародних організацій зруйнує стабільність і мир в багатьох країнах», — наголосив Хатамі. «Хто може бути проти миру?! Ми знаємо, що таке війна, тому Україна за вирішення будь-яких проблем мирним шляхом», — вторив своєму колезі Леонід Кучма. Українсько-іранські відносини, вистраждані Бушером, схоже, ще не раз піддаватимуться змінам під впливом обставин, незалежних від Києва та Тегерана. Чи зможемо цей вплив перебороти? Однієї політичної волі чи декларацій для цього, насправді, дуже мало.