Високий полудень на Близькому Сході
Внаслідок помилкової американської політики загроза чергової військової конфронтації, як чорна хмара, нависає над Близьким Сходом. Вороги Сполучених Штатів стали сильнішими, а Іран, незважаючи на те, що вважається членом так званої осі зла, набув регіональної гегемонії. Іран ніколи не зміг би досягнути цього самостійно й, авжеж, не в такий короткий термін.
Приховане суперництво між Іраном і Ізраїлем, таким чином, перетворилося на відкриту боротьбу за панування на Близькому Сході. Результатом стала поява деяких несподіваних і вельми дивних альянсів: Іран, Сирія, «Хізболла», ХАМАС і шиїтський Ірак, що підтримується Америкою, протистоять Ізраїлю, Саудівській Аравії та більшості інших сунітських арабських держав, які вбачають у підйомі Ірану загрозу своєму існуванню.
Небезпека великої конфронтації зросла внаслідок низки чинників: високі ціни на нафту, що створили для Ірану нові фінансові та політичні можливості; поразка Заходу та його союзників у регіоні в «проксі-війнах» в секторі Газа та Лівані; нездатність Ради Безпеки ООН змусити Іран погодитися навіть на тимчасове заморожування його ядерної програми.
Ядерна програма Ірану є вирішальним чинником у цьому рівнянні, оскільки вона створює безповоротну загрозу стратегічному балансу в регіоні. Те, що Іран є країною, президент якої невпинно закликає до знищення Ізраїлю і яка погрожує північним і південним кордонам Ізраїлю через свою широку підтримку «проксі-воєн» з боку «Хізболли» та ХАМАСу і одного прекрасного дня може отримати в розпорядження ракети з ядерними боєголовками, є найстрашнішим кошмаром для безпеки Ізраїлю. Політика ґрунтується не лише на фактах, але й на сприйняттях. Чи є сприйняття правильним — не має значення, бо все одно призводить до ухвалення рішень.
Це стосується, зокрема, й ситуацій, коли сприйняття торкається того, що сторони вважають загрозою самому їх існуванню. До погроз знищення з боку президента Ірану Махмуда Ахмадінежада в Ізраїлі ставляться серйозно через травму Голокосту. Більшість арабських урядів також розділяють страх перед ядерним Іраном. Раніше в цьому місяці Ізраїль відзначав 60-річчя свого заснування, і президент Джордж Буш приїжджав до Єрусалиму, щоб зіграти провідну роль в урочистостях. Але ті, хто очікував, що метою його візиту буде обговорення перемовин між Ізраїлем і палестинцями, що зайшли в глухий кут, зазнали гіркого розчарування. Головною темою для Буша, в тому числі й під час його звернення до парламенту Ізраїлю, був Іран. Буш пообіцяв наблизити вирішення близькосхідного конфлікту до закінчення терміну його повноважень у цьому році. Але його останній візит до Ізраїлю, схоже, свідчить про те, що він має іншу мету: він, мабуть, прагне спільно з Ізраїлем покласти кінець іранській ядерній програмі й не дипломатичним, а військовим шляхом.
Якщо прослідкувати за ізраїльською пресою під час святкувань і уважно прислухатися до того, що було сказано в Єрусалимі, не треба бути пророком, щоб зрозуміти, що розв’язка наближається. Візьмемо хоча б наступне:
— «Припинити потурання!» — вимога, що лунала з боку всього політичного спектра Ізраїлю щодо ядерної загрози з боку Ірану.
— У той час, як Ізраїль святкував, міністр оборони Ехуд Барак заявив, що існує реальна можливість серйозного військового протистояння.
— Командуючий ізраїльськими військово-повітряними силами, який йде у відставку, заявив, що військово-повітряні сили Ізраїлю здатні здійснити будь-яку місію, незалежно від складності, з метою забезпечення безпеки країни. Знищення сірійського ядерного об’єкта в минулому році та відсутність будь-якої міжнародної реакції на ці дії розглядається як приклад майбутніх військових дій проти Ірану.
— Основне місце в ізраїльському «переліку побажань» щодо поставок зброї з боку США, який обговорювався під час візиту американського президента, посідає вдосконалення наступальних можливостей і точності ударів ізраїльських військово-повітряних сил.
— Дипломатичні ініціативи та санкції ООН вважаються безнадійно неефективними.
— Закінчення президентського терміну Буша, що наближається, й невизначеність щодо політики його наступника означає те, що іншого такого вдалого моменту для дій з боку Ізраїлю може більше не бути.
Останні два чинники мають особливу важливість. У той час як, на офіційній думку ізраїльської військової розвідки, переломний момент на шляху Ірану до ядерної енергетики настане найраніше в 2010—2015 роках, сьогодні в Ізраїлі переважає таке відчуття, що зручний політичний момент для дій є саме зараз, під час останніх місяців президентського терміну Буша.
Хоча в Єрусалимі визнають, що удар по ядерних об’єктах Ірану пов’язаний з серйозним і важкопередбачуваним ризиком, вибір між прийняттям ядерної бомби в руках Ірану та спробою її знищення військовим шляхом з усіма супутніми наслідками є зрозумілим. Ізраїль не залишиться на узбіччі й не пустить цей процес на самоплив.
Близький Схід рухається в напрямку нової серйозної конфронтації в 2008 році. Іран має усвідомити, що відсутність дипломатичного вирішення в найближчі місяці може призвести до небезпечного військового конфлікту. Настав час почати серйозні переговори.
Остання пропозиція шести держав — п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН і Німеччини — залишається в силі, і вони постаралися значною мірою врахувати інтереси Ірану. Втім, вирішальне питання полягає в тому, чи вдасться заморозити ядерну програму Ірану на час переговорів, щоб уникнути військової конфронтації, перш ніж вони будуть завершені. Якщо ця нова спроба не увінчається успіхом, ситуація незабаром матиме дуже серйозний характер. Вкрай серйозний.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 роки, лідер Партії зелених протягом майже 20 років
