Вистояли та повинні вистояти!

Американська розвідка прогнозувала, що російська армія за чотири доби після початку війни візьме Київ. Четверта доба закінчується, але російські війська не лише не взяли Київ, але навіть не змогли увірватися на околиці української столиці. Розвідувальні колони російської бронетехніки, які прориваються до Києва, без зусиль знищуються його доблесними захисниками. Жодного великого міста України агресорам захопити не вдалося. Путін та його генерали прорахувалися, сподіваючись на бліцкриг та розраховуючи, що під ударами російських військ українська армія розвалиться. Нічого такого не сталося. Навпаки, українська армія бореться вміло та мужньо, завдаючи ворогові дуже великих втрат. На ранок 4-го дня війни, згідно з офіційними українськими даними, вони склали: 27 літаків, 26 вертольотів, 146 танків, 706 бойових броньових машин, 49 артилерійських гармат, 4 РСЗВ Град, 1 ЗРК Бук (ще один Бук був знищений Байрактаром 27 лютого), 30 автомобілів, 2 БПЛА, 2 катери, 4300 убитих та понад 200 полонених військовослужбовців. Думаю, що всі ці цифри близькі до дійсності, тим більше що багато російських втрат підкріплені відеодоказами. Виходить, що в середньому на добу гине щонайменше 1400 росіян. Число поранених, ймовірно, щонайменше вдвічі перевищує кількість убитих. Якщо вторгнення триватиме хоча б 10 днів і збережеться нинішній рівень втрат, то сумарні російські втрати за цей час можуть становити до 14 000 убитих та до 28 000 поранених. Тоді будуть виведені з ладу практично всі солдати бойових частин у російському угрупованні в 150-170 тис. осіб, зосередженому біля українських кордонів. У цьому випадку росіяни змушені будуть призупинити наступ для підтягування другочергових з'єднань, які мають змінити знекровлені війська першої лінії.Втрати російських збройних сил у бойовій техніці менш чутливі, але теж істотні. Росія зараз має в своєму розпорядженні 365 винищувачів, 120 винищувачів-перехоплювачів і 416 літаків фронтової авіації (бомбардувальники, винищувачі-бомбардувальники та штурмовики). Ймовірно, майже всі втрати припадають на винищувачі (без перехоплювачів) та фронтову авіацію. Тоді безповоротні втрати можна оцінити на 3,5%. Якщо втрати залишаться на тому самому рівні, то до кінця 10-го дня війни Росія може втратити до 90 літаків, тобто близько 11,5% машин у відповідних класах, що, звичайно ж, не є критичним для російських ВПС. А оскільки серед збитих російських літаків є кілька військово-транспортних, то частка втрат винищувачів та літаків фронтової авіації буде ще меншою. Така сама ситуація і з втратами російських вертольотів. А ось втрати у танках вже є суттєвими. Загалом Росія має в своєму розпорядженні близько 3000 боєготових танків. Втрата 146 з них – це 4,9%, від загальної кількості. За збереження нинішнього рівня втрат за 10 днів боїв російські втрати у танках можуть становити 16,2% від загальної кількості боєготових танків, простіше кажучи, кожен шостий танк. З урахуванням того, що проти України зосереджені не всі російські танки, частка втрат від фактичної кількості танків, що беруть участь у бойових діях, може бути ще вищою.

Скільки-небудь достовірних даних про українські втрати немає, але можна припустити, що вони в кілька разів менші за російські втрати, як у людях, так і в техніці. І справа не тільки в тому, що в зіткненні приблизно рівних за боєздатністю армій наступаючий зазвичай втрачає значно більше, ніж той, хто обороняється. Характерно, що відеодоказів російських втрат у соцмережах на порядок більше, ніж таких свідчень про українські втрати. Справа, звісно, не в тому, що українська армія не зазнає втрат. Несе і досить чутливі, враховуючи її меншу чисельність у порівнянні з російською. І російські пропагандисти із задоволенням відобразили б розбиту українську техніку та загиблих українських солдатів. Але росіянам майже не дістаються трофеї у вигляді пошкодженої чи покинутої техніки. Таким чином, до того моменту, коли російські війська займають той чи інший опорний пункт, який раніше займали ЗСУ, українські військовослужбовці встигають завчасно відступити, евакуювавши пошкоджену техніку та поховавши загиблих. І, швидше за все, в більшості випадків російські війська, що наступають, не досягають пунктів дислокації українських військ. А якщо досягають, то в більшості випадків бойові зіткнення закінчуються на користь української сторони, поле бою залишається за українцями, і росіяни не мають змоги фіксувати на відео втрати супротивника. У наступаючих російських колон набагато більше шансів потрапити в засідку, ніж у українських, що обороняються. Боротьба, за винятком укріпленого фронту на Донбасі, має переважно маневрений характер, і в ній поки що верх отримує українська армія, завдяки вищому рівню мотивованості та бойової підготовки. І до п'ятого дня війни українська армія виявилася озброєна навіть краще, ніж у перший день, завдяки оперативним постачанням країн НАТО. Зокрема, надійшла нова партія Байрактарів. А постачання 1000 сучасних ракет «повітря – повітря» дозволить поставити під сумнів російське панування у повітрі. Судячи з перебігу бойових дій у перші чотири доби, українські генерали за 8 років навчилися воювати, і проблем із командуванням вище за бригадний рівень на більшості дільниць фронту, на відміну від 2014-2015 років, не виникає. У випадку, якщо російська армія видихнеться і змушена буде зробити паузу в наступі, українській армії варто провести два контрудари - перш за все в районі Києва, щоб послабити угруповання російських військ, що наступає на Київ, а також на півдні, щоб звузити захоплений російськими військами плацдарм на Наддніпрянщині.

У російської армії вже на третю добу вторгнення з’явилися логістичні проблеми, насамперед – нестача пального та боєприпасів. Саме тому, а не перед можливими переговорами з Україною, як стверджував Володимир Путін, просування російських військ в Україні сповільнилося. Втрати російської сторони виявилися багаторазово вищими за очікувані, раз вже до кінця першого дня наступу довелося готувати масове перекидання цивільних медиків у район конфлікту. Ще більше на користь наростаючого виснаження російських сил свідчать відомості, що надходять з кількох джерел, про посилені спроби Путіна змусити Лукашенка послати воювати в Україну білоруську армію найближчими днями або навіть годинами. Тим часом боєготові білоруські частини налічують лише 10-15 тис. осіб, тоді як російське угруповання – 150-170 тис. І якщо у російських військовослужбовців дуже слабка мотивованість до війни проти України, то у білоруських військовослужбовців її взагалі немає, що робить бойову цінність білоруських частин у війні з Україною вкрай низькою. І якщо для Путіна навіть ця досить слабка армія має значення, то це означає, що російські втрати справді дуже великі. І нинішні переговори на російсько-білоруському кордоні здійснюються Зеленським, як здається, з єдиною метою – затягнути час можливого вступу у війну Білорусії. Лукашенко пообіцяв, що жодних воєнних дій проти України з території Білорусії не вживатимуть під час переговорів. Ну, стосовно російських військ ці обіцянки нічого не варті. Але є хоч якась надія, що під час переговорів білоруський диктатор не відправить у бій білоруську армію. Що ж до самих переговорів, то для Кремля це скоріше пропагандистська акція, покликана продемонструвати, що Україна нібито перебуває на межі капітуляції. Невипадково російську делегацію очолює путінський піарник Володимир Мединський, що свідчить про те, що ні про що домовлятися із Зеленським Кремль не збирається. А ще парадокс у тому, що будь-яке тимчасове перемир'я буде скоріше на руку Росії, а не Україні. По-перше, Путін, як показує досвід, може запросто не дотримуватися угоди про перемир'я, що дасть йому перевагу. По-друге, у російських військ розтягнуті комунікації, і вони спробують за час перемир'я розв’язати проблеми постачання.

Що ще більше засмучує російського президента, так це те, що ніхто росіян хлібом-сіллю не зустрічає, їх зустрічає ненависть і опір переважної більшості населення, а ЗСУ поки що не бракує поповнення. Можливо, тому Володимир Володимирович повівся неадекватно, публічно обізвавши нинішній уряд України «зграєю наркоманів та неонацистів». Після цього шанси на якийсь компроміс стають дуже примарними. Путін, сподіваючись на бліцкриг, розраховував, що вже сьогодні розмовлятиме зі своїм кумом Медведчуком як з головою маріонеткового уряду у Києві. Невипадково перед вторгненням той утік із-під домашнього арешту, явно за допомогою російської агентури. Жодної пропагандистської підготовки війни Путін не провів, розраховуючи впоратися за 2–3 доби. І тепер кремлівські пропагандисти нічого до ладу не можуть пояснити росіянам, не кажучи вже про світове співтовариство. Белькотять лише, що на Харків наступають ніби війська «ДНР» і «ЛНР», у що не вірить навіть найдовірливіша аудиторія.

Але Путін відступати не має наміру. Найближчими днями він, вочевидь, кине всі сили на захоплення Києва. Бої будуть важкими. Можливо, для консолідації суспільства президенту Зеленському зараз варто сформувати уряд національної єдності, який об'єднає усі проукраїнські сили. Такої консолідації вже досягнуто на полях битв. І треба вимагати у країн НАТО постачання Україні всіх озброєнь, включно з танками, літаками та новітніми комплексами ППО, якщо навіть Німеччина висловила готовність озброювати Україну. Країни Євросоюзу та США нарешті ухвалили жорсткі санкції проти Росії, не злякавшись того, що напередодні оголошення про нові санкції Путін перевів російські сили стримування, тобто ядерні, в особливий режим чергування. Якщо Україна вистоїть 10 діб, вона вистоїть і місяць. А через місяць на росіянах вже позначаться руйнівні санкції, і Путіну, можливо, доведеться припинити війну.