«Ядерний кийок» – ознака сили чи безсилля?

Президент Росії Володимир Путін видав указ «Про Засади державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування». Відповідно до нього набувають чинності «Основи державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування». Цей документ замінює аналогічний, ухвалений 10 років тому і чинний до 2020 року. Принципова відмінність полягає в тому, що попередній документ був таємним і не публікувався. Нові ж «Основи» офіційно опубліковано. У них стверджується, що «державна політика в галузі ядерного стримування має оборонний характер, спрямована на збереження здатності ядерних сил на рівні, достатньому для забезпечення ядерного стримування, і гарантує захист суверенітету й територіальної цілісності держави, стримування потенційного супротивника від агресії проти Російської Федерації та ( або) її союзників, а в разі виникнення воєнного конфлікту — недопущення ескалації воєнних дій та їх припинення на прийнятних для Російської Федерації та (або) її союзників умовах».

За умов, коли неядерні збройні сили Росії далеко поступаються за кількістю особового складу та озброєнь як НАТО, так і Китаю (при тому, що Організація Північно-Атлантичного договору, і передусім США, має велику якісну перевагу над російськими збройними силами як щодо рівня підготовки військовиків, так і щодо бойової техніки), термоядерне стримування залишається єдиним інструментом, який змушує зважати на Росію і Захід, і Китай. Стримувати агресора, як потенційного, так і того, який вчинив реальний напад, Росія має намір «всією сукупністю військової могутності РФ, включно з ядерною зброєю». Застосовувати ж ядерну і термоядерну зброю Москва має намір лише за певних критичних умов.

В «Основах» заявляється: «Російська Федерація розглядає ядерну зброю виключно як засіб стримування, застосування якого є крайнім і вимушеним заходом, і докладає всіх необхідних зусиль щодо зменшення ядерної загрози і недопущення загострення міждержавних відносин, здатного спровокувати воєнні конфлікти, зокрема ядерні». Водночас всім потенційним супротивникам робиться грізне попередження: «Ядерне стримування спрямоване на забезпечення розуміння потенційним супротивником невідворотності відплати в разі агресії проти Російської Федерації та (або) її союзників». Заявленоя також, що ядерна відплата має «гарантовано завдати неприйнятних збитків потенційному супротивникові за будь-яких умов обстановки», і йдеться про готовність та рішучість Російської Федерації «застосувати таку зброю».

Кількість держав, проти яких Кремль застосовує або може застосувати політику ядерного стримування, практично необмежена. В «Основах» йдеться: «Російська Федерація здійснює ядерне стримування щодо окремих держав і військових коаліцій (блоків, союзів), які розглядають Російську Федерацію як потенційного супротивника і володіють ядерною зброєю і (або) іншими видами зброї масового ураження або значним бойовим потенціалом сил загального призначення». Застереження про те, що ядерне стримування здійснюється не тільки проти держав або блоків, що володіють ядерною зброєю, а й держав зі «значним бойовим потенціалом», розширює сферу потенційного застосування російської зброї якщо не на більшість держав світу, то, в усякому разі, надзвичайно широко. Адже визначення, що саме можна вважати «значним бойовим потенціалом», в «Основах» не дається.

За межами НАТО до таких держав, безумовно, можна зарахувати Ізраїль і Північну та Південну Корею. Щоправда, Ізраїль фактично ядерною зброєю володіє, хоча й не визнає цього публічно. Що ще важливіше, Ізраїль є союзником США і завдавати ядерного удару по ньому безглуздо, оскільки тут гарантованою є нищівна американська відповідь. Південна Корея ядерною зброєю не володіє, але, як і Ізраїль, має зі США відповідний союзний договір і надійно захищена американською ядерною парасолькою. Північна Корея має певний ядерний потенціал, який, щоправда, не визнається світовою спільнотою і з російським абсолютно не порівнянний. Втім, маю великі підозри, що проти КНДР російські ракети з термоядерними боєголовками найближчим часом спрямовані не будуть. Далі йдуть країни з дещо меншим, але теж неабияким бойовим потенціалом. Може йтися про Японію та Іран. Ну, Японія, знову ж таки, має союзний договір зі США і перебуває під американським захистом. Іран же поки що беззахисний, але і, як і Північна Корея, явно не є поки що потенційною метою для російського ядерного зброї. Однак за бажання можна сказати, що багато інших країн мають значний бойовий потенціал. Візьмімо, приміром, нейтральні Фінляндію і Швецію, які мають в кілька разів більші армії, ніж деякі країни НАТО, з порівнянним за кількістю населенням. Звісно, ці армії створюються зовсім не для боротьби з НАТО, а для захисту від грізного східного сусіда. Тим паче, що Фінляндія має гіркий досвід «Зимової війни».

А вже про Україну годі й казати. І український військовий потенціал, за російськими мірками, великий, хоча б уже тим, що у багато разів більший, ніж у Білорусі, і загалом, сьогодні Україна — головний ворог. Тож є всі підстави застосувати ядерну зброю проти неї в разі чогось. Тим паче, що приводів для застосування політики ядерного стримування, а отже — й можливого застосування ядерної зброї проти тієї чи тієї неядерної країни «Основи» містять чимало. Тут і нарощування потенційним супротивником на суміжних з РФ територіях і в прилеглих морських акваторіях угруповань сил загального призначення, у складі яких перебувають засоби доправлення ядерної зброї; і розгортання державами, які розглядають РФ як потенційного супротивника, систем і засобів протиракетної оборони, крилатих та балістичних ракет середньої та меншої дальності, високоточної неядерної та гіперзвукової зброї (під визначення високоточної неядерної високоточної зброї цілком можна підвести «Джавеліни»), ударних безпілотних літальних апаратів, зброї спрямованої енергії. А також — розміщення на територіях неядерних держав ядерної зброї та засобів її доправлення (під засіби доправлення потрапляють практично будь-які оперативно-тактичні ракети).

Росія залишає за собою право застосувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї та її союзників ядерної зброї та інших видів зброї масового ураження, а також у разі агресії проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави. Ступінь цієї загрози існування Російської держави, знову ж таки, визначає Кремль. Тому не можна відкидати можливості застосування російської ядерної зброї навіть у разі початку в Росії будь-якого масштабного збройного повстання, до того ж ядерні бомби та боєголовки можуть бути застосовані як проти повстанців, так і проти держав, що їх підтримують. Ядерного удару також може бути завдано в разі, якщо має місце «вплив супротивника на критично важливі державні або військові об’єкти Російської Федерації, виведення з ладу яких призведе до зриву відповідних дій ядерних сил». Вочевидь, мається на увазі вплив без застосування ядерних озброєнь. Загалом — кидай ядерні бомби та боєголовки скільки заманеться!

Єдина мета публікації «Основ політики ядерного стримування» — це залякування. Тільки залякування не США і Китаю, які російських погроз не бояться, а залякування нейтральних і тих, що не перебувають в НАТО або в союзі зі США, держав, а також невеличких країн НАТО, і передусім країн Балтії. Але сам факт того, що для залякування таких потенційно слабких супротивників доводиться вдаватися до ядерного стримування, свідчить  саме про слабкість Росії, чиї звичайні збройні сили не в змозі гарантовано впоратися навіть з Фінляндією чи Україною, принаймні швидко. І зараз дуже важко уявити собі, щоб Росія не наразилася на ядерний удар у відповідь з боку США в разі застосування нею ядерної зброї проти Латвії, Фінляндії чи України.