«Як далеко зайде мирний процес?»

Схоже, що досі ініціативою з врегулювання кризи, спричиненої російською агресією на сході України, продовжує володіти країна-агресор. І це попри введення санкцій проти Росії, інтенсивну дипломатію західних лідерів та нещодавні переговори німецького канцлера Ангели Меркель та французького президента Франсуа Олланда з російським лідером Володимиром Путіним у Москві.

Невідомо з якими «новими пропозиціями» їздили лідери Німеччини та Франції у столицю Росії, хазяїн Кремля вчора знову озвучив свої старі вимоги щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. І це Володимир Путін зробив у своєрідній манері — в інтерв’ю єгипетській газеті «Аль-Ахрам» напередодні свого візиту до Каїру.

За його словами, українська влада має припинити військову операцію у Донецькій та Луганській областях та відмовитися від спроб економічного блокування Донбасу. Окрім того, Путін дав зрозуміти, що вважає необхідним знайти «нову формулу конституційного ладу сусідньої держави». Він також закликав, аби українська влада почала прямі переговори з представниками сепаратистів і наголосив, що Росія готова цьому сприяти. Напередодні Путін, коментуючи переговори з лідерами Німеччини, Франції, України, зауважив, що зустріч відбудеться за умови, якщо «до того часу вдасться узгодити низку позицій, які ми інтенсивно обговорювали».

Фактично йдеться про ультиматум, адже український президент неодноразово заявляв, що не буде вести прямі переговорами з терористами, а також відкинув можливість запровадження федеративного устрою країни. І більше того, Київ наполягає на виконанні всіх без виключення 12 пунктів мінських домовленостей.

І після таких ультимативних заяв Путіна виникає питання, над якою картою чи планом імплементації Мінських угод працюють лідери Франції, Німеччини, України та РФ, щоб розглянути їх завтра на зустрічі в нормандському форматі.

Президент Франції Франсуа Олланд обмовився, сказавши, що документ «передбачає створення демілітаризованої зони в 50—70 кілометрів по обидва боки конфлікту». Це вже порушення Мінських домовленостей, які передбачали лінію розмежування на 5 вересня. 

Багатьох в Україні також здивувала заява французького президента Франсуа Олланда, який виступив за надання захопленим терористам територіям ширших повноважень. «Люди там піднялись на війну і їм буде складно жити спільним життям з рештою країни», наголосив він, фактично тим самим повторюючи позицію Кремля. 

Джерело в українському МЗС сказало «Дню», що господарю Єлисейського палацу дуже хочеться відіграти провідну роль у врегулюванні ситуації для підвищення власного рейтингу. З іншого боку, додав співрозмовник, і Меркель, і Олланд, не хочуть і побоюються посилювати тиск на Путіна, окрім того, вони перелякались, що США дадуть нам зброю і т.д. «Саме тому шукають будь-які аргументи (в які самі не дуже вірять), щоб нав’язати нам вигідні для себе схеми. Короткозора і безголова політика», — наголосив дипломат.

Дивує у цій ситуації позиція німецького канцлера, яка категорично заперечує можливість поставки оборонного озброєння українській армії, щоб протистояти російській агресії і змусити Путіна відступити. Адже дипломатія досі не продемонструвала  результатів, конфлікт загострюється і поширюється, після підписання Мінських домовленостей сепаратисти за підтримки російської армії додатково захопили понад 500 кв. км. території.

До речі, не додає оптимізму розв’язання конфлікту на Донбасі заява голови Європарламенту соціаліста Мартина Шульца, який учора в ефірі німецького телеканалу ARD сказав, якщо остання дипломатична ініціатива не принесе успіху впродовж наступних трьох днів, тоді їй потрібно дати більше часу. «В іншому разі рано чи пізно ми опинимося у стані війни», — додав політик.

Учора стало відомо, що уряди Євросоюзу вирішили відкласти запровадження запланованих нових санкцій проти українських сепаратистів і деяких російських лідерів (йшлося про розширення списку на 19 осіб і  9 підприємств) як жест доброї волі щодо зусиль у досягненні припинення війни. І це не можна сприймати не інакше як тривожний сигнал послаблення позиції ЄС.

Багато сподівань в урегулюванні кризи на Донбасі експерти покладають на американського президента Барака Обаму, який вчора пізно ввечері приймав у Білому домі німецького канцлера Ангелу Меркель, що здійснює плановий візит у Північну Америку.  Згідно з повідомленнями AP, очікується, що  Меркель і Обама намагаються демонструвати єдність позиції у питанні української кризи, хоча у них можуть виникнути розбіжності у поглядах стосовно поставок зброї Києву.

Президент Проекту Перехідні демократії Брюс Джексон сказав «Дню», що зараз ситуацію визначає Меркель. Разом з тим він зазначив: «ми побачимо, як далеко зайде мирний процес, але не має жодних шансів, що Обама надасть Україні зброю у той час, як Франція і Німеччина залучатимуть Росію та Україну до мирних переговорів».

КОМЕНТАРІ

«БАЗОЮ НОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ МАЄ СТАТИ РОЗУМІННЯ, ЩО НЕ МОЖНА З МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ ВИТЯГАТИ ЛИШЕ ТІ ПУНКТИ, ЯКІ ПОДОБАЮТЬСЯ»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.):

— Зважаючи на позицію, яку російське керівництво і досі займає (це було висловлено міністром закордонних справ Сергієм Лавровим на Мюнхенській конференції), — це не дає надії на позитивне вирішення проблем, які виникли внаслідок агресії Росії.

Сумніви викликають і пропозиції (хоча ми не знаємо всіх деталей) нового плану з врегулювання. Але пропозиція президента Франції про відведення важкої техніки від фактичної лінії, це — приклад блискучої дипломатії. Надто багато факторів, які говорять про те, що домовитися буде складно, якщо не вважати домовленістю здачу всіх наших позицій.

Для когось ситуація на Донбасі — це невелика проблема. Зокрема, для керівника ОБСЄ заморожений конфлікт (на Донбасі. — Ред.) — не така вже й велика трагедія. Хтось вважає, що це не шкодить національним інтересам України.

Тому, незважаючи на будь-які пропозиції, ми маємо щоразу дивитися і розуміти, наскільки це відповідає тому, щоб Україна рухалася вперед.

Базою нових переговорів має стати розуміння, що не можна з мінських домовленостей витягати, за власним бажанням, лише ті пункти, які комусь подобаються. Це — комплексний документ, який, на превеликий жаль, досі не містить жодних механізмів своєї реалізації. Через це складається ситуація, коли Росія говорить: для нас є найважливішим пункт про відведення військ, проведення федералізації, надання бойовикам статусів, які рівнозначні з суб’єктами міжнародного права. Водночас забуваються інші пункти, які є ключовими для миру в цьому регіоні. Це — виведення російських військ із території України, припинення вогню і контроль над українсько-російським кордоном.

І тут питання для нашої влади — переконати росіян і західних партнерів у тому, що це комплексний документ, який передбачає поетапну реалізацію, і лише тоді ми матимемо елементарний прогрес чи бодай якусь надію на успіх на переговорах у Мінську.

Ми поки що не бачили плану, який пані Меркель та пан Олланд запропонували Путіну. Якщо цей план відповідає національним інтересам України, то ми обов’язково маємо його підтримувати.

Путін, при всьому бажанні, не має тих важелів впливу, які мають західні країни — Європейський Союз та США. Тому російський президент намагається зіграти «красиву роль», не маючи при цьому шансів і можливостей. Якщо він відкине пропозицію Заходу, а все свідчить саме про це — оскільки він заявляв, що не припинить агресії, допоки Україна не визнає рівноправними партнерами «ЛНР» і «ДНР» — це означатиме черговий етап загострення.

Подальші сценарії розвитку ситуації матимуть два аспекти: економічний та військовий.  Перший аспект — коли Захід посилить санкції, а ми, нарешті, введемо свої.

Другий аспект — коли після зриву домовленостей Захід зрозуміє, що Україні потрібно нарешті надати необхідну військову допомогу для того, щоб вона стримувала агресора. Дивно читати деякі заяви західних політиків, що передача Україні військового озброєння стимулюватиме конфлікт. Ні. Це покаже межу, за яку російські військові та їхні поплічники не зможуть переступити.

«МЕРКЕЛЬ ПОВИННА ПОГОДЖУВАТИ ПОЗИЦІЮ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний дослідник Інституту Брукінгса (Вашингтон):

— Меркель їде до Вашингтона для того, щоб проконсультуватися з приводу остаточного формату західної позиції з питання перемовин з Путіним щодо Україні. Вочевидь, що Меркель не хоче, щоб позиція місії Берлін—Париж виглядала лише як європейська ініціатива, яку не підтримала Америка.

Перш за все, Меркель має проконсультуватися з Обамою на щодо двох питань.

По-перше, поінформувати його з приводу російської позиції. Вона більш відкрита, ніж будь-коли. Путін не пішов на поступки зі стратегічних питань.

По-друге, Меркель має погоджувати позицію з Вашингтоном, щодо наріжного каменя західної політики — в якій мірі використовувати погрозу допомоги Україні з боку Заходу летальним оборонним  озброєнням. А в якій мірі — залишити цю проблему «на потім». Природно, вони погоджуватимуть нові санкції щодо Росії. Санкції Євросоюзу вже очевидні — 19+9. Це — 19 осіб, яких торкнуться візові обмеження, заморожування власності і рахунків, а також  9 російських компаній. Це — продовження попередніх списків...

«...ПРОДОВЖЕННЯ КОНФЛІКТУ НЕМИНУЧЕ»

Костянтин фон ЕГГЕРТ, оглядач «КоммерсантЪ FM», Москва:

— Я не дуже впевнений, що нові мінські домовленості будуть досягнуті, доти, доки про це офіційно не оголосять. Але навіть у цьому випадку я не дуже вірю, що вони довго протримаються. Ситуація зайшла надто далеко, щоб у неї було рішення сьогодні.

Російське керівництво, на мій погляд, сьогодні підтримуючи і, як багато хто вважає, ініціювавши події на сході України, опинилося в безвихідному становищі. У Кремля немає іншого варіанту, окрім перемогти. А що таке перемога в цій ситуації? Це означає більше, ніж просто якийсь окремий статус для Донецької й Луганської областей. Йдеться про принципове питання — яка Україна потрібна нинішньому керівництву Росії? Очевидно, що України — васальної держави — а це те, що треба Кремлю, — найближчим часом не буде. А тому продовження конфлікту неминуче.

Для українського керівництва неприйнятна ситуація, за якої конфлікт був би заморожений у його нинішньому вигляді, — з неконтрольованим кордоном на сході й абсолютно непідконтрольними Києву структурами на території двох областей.

Я не уявляю собі, що позиції сторін можуть змінитися настільки сильно, щоб у них з’явилося спільне поле для реального компромісу. Тому хоч би які домовленості були досягнуті в Мінську, вони потонуть знову через якийсь час у взаємних звинуваченнях і недотриманні пунктів, які погодять у Мінську.

Роль Заходу в Москві сприймається двоїсто. З одного боку, санкції вдарили по економіці Росії та її керівництву, що накладається на економічну кризу. Ефект від дій Заходу є.

С другого боку, на думку Москви, єдиного Заходу не існує. Існують Сполучені Штати, що відчужено дивляться на українську кризу, а всередині Європейського Союзу — розбіжності. Тому російське керівництво поки переконане, що у нього є поле для маневру. Більше того, санкції сьогодні сприймаються більшістю російського населення як щось несправедливе, як покарання Росії за неіснуючі гріхи. Чи зміниться це за кілька місяців, з поглибленням економічної кризи? Можливо. Але всі рішення в Кремлі приймаються на досить коротку перспективу. Тому сьогодні в Москві переконані, що в Росії та її «клієнтів» у самопроголошених ЛНР і ДНР існує можливість переламати ситуацію на свою користь або, принаймні, твердо стояти на своєму.

У Заходу є важелі впливу, але вони не сприймаються поки Москвою як загроза. Це проблема, але з точки зору російського керівництва не така, в якої зовсім немає рішення й заради якої варто відмовитися від стратегічних цілей. Путін вважає, що в Євросоюзі відсутня єдність, і тому він думає, що санкції не завдадуть неприйнятної шкоди Росії.

Не думаю, що за нинішньої американської адміністрації ці постачання можливі. На тему постачань зброї існують серйозні розбіжності всередині НАТО. Провідні держави Альянсу не хочуть надавати таку підтримку, бо вважають, що вона може призвести до великої європейської війни. Ця небезпека сприймається абсолютно реально, оскільки непередбачуваною, з точки зору ЄС і США, є політика Кремля. У зв’язку з відсутністю єдиного фронту з боку Заходу й відсутністю помітної ролі американської адміністрації в цьому конфлікті Україні буде дуже важко протистояти Москві.

Підготував Ігор САМОКИШ, «День»

Продовження теми: «Аргументи Меркель проти постачання оборонної зброї Україні слабкі»