Як урятувати багатосторонню систему?

І ці тривоги не обмежувалися вже звичною заклопотаністю з приводу можливих слів, справ або твітів президента США Дональда Трампа. Саміт ще не розпочався, а європейці, канадці, мексиканці, південнокорейці та японці вже розпочали серйозні консультації щодо необхідності створення нового альянсу заради порятунку багатосторонньої системи.

Наприкінці 1960-х років колишній держсекретар США Дін Ачесон, озираючись назад на перші післявоєнні роки, згадував, що він неначе був «присутній при творенні» нового світу, заснованого на загальних правилах і різносторонніх інститутах. А цього року на сесії Генеральної Асамблеї ООН багато учасників відчували себе присутніми при руйнуванні цього світу.

Цьому є різні причини. Але багато хто з них пов’язаний із Трампом, чиї атаки на Паризьку кліматичну угоду, Іранську ядерну угоду, НАФТА, НАТО, Світову організацію торгівлі та Раду ООН з прав людини достеменно засвідчили, що він сприймає міжнародну систему як непотрібний бар’єр для своєї адміністрації.

На думку Трампа, різносторонні інститути зміцнюють позиції слабкіших країн у їхніх відносинах із США, а значить, вони допомагають китайським претензіям на світове панування. Звідси і його рішення: зруйнувати світовий порядок, а потім вести перемови з іншими країнами на двосторонній основі. І тоді в США завжди буде перевага, що дасть їм можливість змінювати правила на свою користь.

Але Трамп є далеко не єдиною загрозою багатосторонньому порядку. Голова Китаю Сі Цзіньпін намагається вдавати із себе рятівника міжнародної системи, але його мета не в тому, щоб захистити інститути, від яких залежить глобальне управління, а в тім, щоб розширити владу Китаю. Понизивши пріоритет прав людини, Сі зможе вільніше здійснювати свої амбітні проекти, наприклад, ініціативу «Пояс і шлях», націлену на розширення китайського впливу в Євразії й Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Крім того, Трамп і Сі — це лише два представники ширшої групи альфа-лідерів, що кидають виклик традиційному кантівському міжнародному порядку. Серед цих схильних до авторитаризму правителів — президенти Володимир Путін (Росія) і Реджеп Таїп Ердоган (Туреччина), прем’єр-міністри Нарендра Моді (Індія) та Біньямін Нетаньяху (Ізраїль), а також спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман. Поява подібних лідерів серйозно загальмовує збереження порядку, заснованого на правилах.

Для прихильників багатосторонньої системи (мультилатералізму), що ще залишилися, завдання полягає в тому, щоб не перетворитися на захисників уже мертвого статус-кво. Для цього потрібно буде ретельно визначити всі слабкі місця в існуючому порядку та створити коаліції доброї волі для їх усунення. Наприклад, у сфері міжнародної торгівлі мультилатералістам доведеться працювати з Китаєм для захисту СОТ; але їм доведеться також реформувати СОТ, аби ця організація була здатна стримати проблематичні торговельні та інвестиційні методи, що застосовує Китай.

Найбільш важка частина цієї стратегії пов’язана з формуванням критичної маси країн, які зможуть захистити ліберальні цінності навіть тоді, коли це відмовляються робити великі держави. І це найголовніше в умовах, коли світ починає відмовлятися від концепції мультилатералізму, що домінувала на рубежі століття.

Кілька тижнів тому я був у Пекіні, де китайські стратеги сперечалися про те, яким буде новий порядок — багатополярним чи біполярним. Більшість погоджувалися з тим, що його центральним елементом стане біполярна конфронтація між США та Китаєм; але вони сумнівалися, що цей порядок буде схожий на період холодної війни та міжвоєнних років. Багато хто чекає повернення до геополітики часів, що передували Першій світовій війні.

На мою думку, у нового світового порядку буде чотири ключові елементи. По-перше, набудуть поширення «війни взаємозв’язків». Зв’язки між країнами не будуть остаточно обірвані, але при цьому вони не створюватимуть необхідних умов для справжнього мультилатералізму. Замість цього великі держави перетворять свої взаємозв’язки на зброю, сприяючи розширенню торговельних воєн, кібератак, режимів санкцій, а також втручання у вибори.

По-друге, зовнішньою політикою за умовчанням стане політика неприєднання. Якщо в холодній війні Альянс країн Заходу протистояв радянському блоку, то в новому біполярному світі буде набагато більше можливостей для варіацій. Більшість країн не присягатимуть на вірність Китаю або США, а вважатимуть за краще зберегти свої руки розв’язаними, працюючи щодо одних питань із китайцями, а щодо інших — з американцями.

По-третє, продовжиться панування лідерів, схильних до авторитаризму. На тлі геополітичної конкуренції, що загострюється, виборці тягнутимуться до жорстких лідерів, яким вони довіряють захист своїх вузьконаціональних інтересів. Але такий крен до централізації ухвалення рішень веде до непослідовної, радикальної політики, а також до нескінченного обману. Без сильної багатосторонньої системи (з її системою нагляду за зловживаннями) країни, очолювані подібними лідерами, все частіше порушуватимуть свої обіцянки, брехатимуть і пропагуватимуть теорії змови — все це звичний спосіб дій (modus operandi) Трампа.

Зрештою, зовнішня політика більше орієнтуватиметься на внутрішню. Замість спроб впливати на інші країни або лідирувати на світовій арені, політичні керівники зосередяться на консолідації виборчої бази в своїх країнах.

Для подолання цього хаосу переконаним прихильникам мультилатералізму необхідно концентруватися на захисті найважливіших аспектів міжнародної системи. Це означає, що вони мають бути готові жорстко діяти проти альфа-лідерів. Реакція Євросоюзу, Канади та Японії на торговельні погрози Трампа підтвердила, що це можливо. Але тепер їм необхідно зробити крок уперед і виробити всеосяжні підходи для захисту глобальних правил у епоху поганого національного правління.

Проект Синдикат для «Дня