Як закінчити війну

Закінчився 18-й день війни, а істотного зниження інтенсивності бойових дій не відбулося. Відбувається перегрупування російських сил. Тимчасово Київ, Суми, Чернігів та Харків припиняють бути основними цілями вторгнення. Натомість головні зусилля російське командування зосереджує на Донбасі, зокрема проти Маріуполя, а також у районі Миколаєва. Останній напрямок, вочевидь, пов'язаний із наміром Кремля створити маріонеткову «Херсонську Народну Республіку». З цією метою російське командування, ймовірно, прагне зайняти всю територію Херсонської області та максимально відтіснити українські війська від Херсона. Також Маріуполь, де вже загинуло майже 2200 мирних жителів, став однією з основних цілей росіян, аби повністю відрізати Україну від Азовського моря. Якщо місто буде захоплене, то буде усунуто загрозу українського наступу для деблокади Маріуполя, який у разі успіху може перерізати комунікації південного угруповання російських військ.

Водночас російське командування посилює ракетно-бомбові удари, зокрема по об'єктах у Західній Україні, де наземних бойових дій ще немає. Зрозуміло, що проголошення «Херсонської Народної Республіки» буде чистої води фарсом. Але якщо це станеться, стане зрозуміло, що ні на який компроміс Москва йти не збирається. Якщо Україна хоче залишитися незалежною державою, вона в жодному разі не має визнавати незалежність «ДНР» та «ЛНР». І так само вона не повинна погоджуватися на те, щоб маріонеткові республіки Донбасу були формально включені до складу Української держави при збереженні над ними повного російського контролю. У разі створення ще й третьої маріонетки в Херсоні Росія, вочевидь, має намір вимагати від України також визнати і її «незалежність».

Тому заяви представників Офісу президента України про те, що в переговорах з Росією досягнуто відчутного прогресу, виглядають надто оптимістичними перед новим раундом переговорів, що відбудеться 14 березня. На капітуляцію йти не можна, а до російської поразки ще далеко. Якщо Путін не збирається припиняти війну (а поки що немає жодних ознак, що вказують на це), то можна припустити, що новий наступ російських військ на півдні також має на меті розширення захопленого плацдарму з наступним ударом на північ у напрямку Києва, який, як і раніше, залишається головною. метою Путіна. Її не замінять ні Одеса, ні Маріуполь. Зважаючи на все, російські угруповання, що наступали на Київ із заходу та північного заходу, дуже ґрунтовно уражені і найближчими днями не зможуть відновити масштабний наступ на столицю України. У цих умовах російське командування може спробувати організувати новий наступ на Київ з південного напрямку.

Є три способи закінчити російсько-українську війну, точніше змусити Путіна припинити її (варіант з українською капітуляцією я навіть не розглядаю). Перший, найшвидший і найефективніший – це запровадження США та іншими країнами НАТО безпольотної зони над Україною. У цьому випадку російські літаки навряд чи ризикнуть з'являтися в українському небі, оскільки можуть бути збиті. Ракети ж, що запускаються, зокрема, з російської території, здебільшого також збиватимуться американськими ППО та ПРО. Розуміючи, що без підтримки з повітря у російських військ в Україні не залишиться жодних шансів на успіх, Путін, швидше за все, виведе війська з української території до тих ліній зіткнень, що існували на 23 лютого, і припинить бойові дії під приводом, що основна мета – кардинальний підрив військової потуги України – нібито досягнута. Це дозволить російському президенту зберегти обличчя і, швидше за все, призведе до зняття частини санкцій, хоча далеко не всіх. Усі санкції тепер знімуть, ймовірно, тільки після відходу російських військ із «ДНР» та «ЛНР», а можливо – й з Криму. Крім того, Росії доведеться виплатити відшкодування за заподіяні діями російських військ збитки. Уже зараз міністерством економіки України вони оцінюються майже у 120 млрд доларів. Якщо, на жаль, руйнування від бомбардувань та обстрілів зростатимуть і далі такими ж темпами, то за умови, що війна триватиме ще місяць-півтора, для виплати компенсації може не вистачити активів російського Центробанку в 300 млрд доларів, заморожених на Заході.

Однак варіант із безпольотним небом над Україною налякав президента США Джо Байдена, який вважає, що запровадження такої зони неодмінно призведе до світової термоядерної війни з Росією. Тим часом, це припущення не є ґрунтовним. І ось чому. Хоч би скільки говорили про нібито божевілля Путіна, у своїй логіці він діє досить раціонально. Якщо припустити, що російський президент раптом захотів би розпочати ядерну війну, він її почне. І жодна нагода чи провокація йому для цього не знадобиться. За потреби він сам влаштує провокацію. Тому ніякі дії не можуть спровокувати Путіна на ядерний удар, якщо він сам цього не планує. Навпаки, виявлена противником слабкість може лише заохотити російського президента до безрозсудних дій. А є підстави вважати, що застосування ядерної зброї Путін не планує. Воно було б виправдане лише в одному випадку – якщо війська України чи НАТО підходитимуть до Москви, а всі звичайні збройні сили Росії будуть на той момент розгромлені. Але НАТО й тим паче Україна ніколи не доводитимуть російську поразку до таких катастрофічних розмірів.

Другий спосіб закінчення війни – військова перемога України. Вона можлива, якщо країни НАТО постачатимуть Україні не лише системи ППО, а й літаки та танки. Тут постає та ж перешкода у вигляді побоювань із боку Заходу ядерної війни. Крім того, не можна передбачити, який саме термін знадобиться для перемоги і скільки на той час загине мирних жителів і буде зруйновано будівель та споруд.

Зрештою, третій спосіб закінчення війни – це відступ Росії під тягарем західних санкцій, чергову порцію яких Євросоюз має запровадити 14 березня. Але цей шлях дуже тривалий. На російському бізнесі санкції можуть позначитися через 2-3 місяці, а істотно знизити рівень життя основної маси населення санкції можуть не раніше ніж через 5-6 місяців. А за цей час напевно загинуть десятки тисяч мирних українських громадян, перетвориться на руїни багато міст України та з'являться нові мільйони біженців. Залишається тільки сподіватися, що європейській та американській громадській думці, яка щодня у прямому ефірі спостерігає страждання України та українців, знадобиться менше часу, щоб переконати свої уряди запровадити над Україною безпольотну зону.