А як же світ?

Після голосування з висунення кандидатів у президенти в Айові та Нью-Гемпширі просто неможливо передбачити, хто стане кандидатом у президенти від демократичної та республіканської партій, не говорячи вже про те, хто стане 44-м президентом Сполучених Штатів. Але вже можна проаналізувати те, який ефект зовнішня політика США справляє на передвиборну кампанію і що це свідчить про погляди американців на світ.

На здивування багатьох досвідчених спостерігачів, зовнішня політика справляє дуже скромний уплив на виборців, що є несподіванкою, оскільки всього шість місяців тому війна в Іраку домінувала на американському політичному ландшафті. Хоч становище в Іраку все ще має велике значення для американців, його вплив на вибір виборців поменшав, що частково пояснюється істотним скороченням утрат серед американських солдат у міру поступового поліпшення ситуації з безпекою. У результаті, громадське прагнення до разючої зміни курсу значно послабшало.

Зовнішня політика також стала менш актуальною, ніж ще кілька місяців тому, після зменшення ймовірності війни між США й Іраном унаслідок опублікованих нещодавно «Аналітичних оцінок розвідувальних служб», присвячених ядерній програмі Ірану. Висновок американської розвідки, що Іран призупинив свою програму розробки ядерної зброї й, головне, що масштабне збагачення урану залишається віддаленою перспективою, віддалило день, коли президент США може постати перед необхідністю вибору між співіснуванням з ядерним Іраном або нанесенням удару по ньому.

Третьою причиною скромного впливу міжнародних питань на вибір виборців є ще одна дивна обставина, а саме: більше порозуміння між основними кандидатами, ніж здається на перший погляд. Наприклад, з’являється певного роду консенсус щодо того, що США повинні зберегти свою присутність в Іраку ще на якийсь час, хоч і при скороченні військового контингенту.

Також існує широке визнання того, що США повинні робити більше, як удома, так і на дипломатичній арені, для розв’язання проблеми глобального потепління, що США повинні працювати зі своїми європейськими союзниками, щоб запобігти анархії в Афганістані, й що США повинні вчинити рішучий опір тероризму та всім, хто хоч якось підтримує тероризм. Жоден із серйозних кандидатів не виступає за те, що хоч би віддалено нагадувало ізоляціонізм.

І, нарешті, що, напевно, більш важливо, погіршення економічного становища в Америці затьмарює зовнішню політику. Найбільша криза, перед якою сьогодні стоять багато американців, — це їхня зростаюча нездатність робити щомісячні платежі за іпотечними кредитами. 2008 року американці більше бояться економічного спаду, втрати робочих місць і високих цін на нафту, ніж війни.

Це не говорить про те, що питань зовнішньої політики абсолютно не торкаються в передвиборній кампанії. Нарівні з економікою, головним питанням на політичному порядку денному, що мало особливий вплив на політику республіканців, є іміграція. У країні спостерігається зростаюча опозиція по відношенню до незаконного в’їзду, але не можуть дійти згоди щодо того, що робити з тими, хто нелегально перебуває в країні вже багато років, або тими, хто захоче приїхати до США в майбутньому.

У політиці обох партій також можна побачити зростаючу заклопотаність глобалізацією. У більш важких економічних умовах неминучі більш жорсткі позиції відносно іноземної конкуренції та переведення виробництва за кордон.

Можливо, прихована заклопотаність із приводу зовнішньої політики виявляється у тій увазі, яка приділяється кількості й якості відповідного досвіду кандидатів. Прагнення «змін» є постійним, але далеко не єдиним мотивом в американських дебатах.

Поновлення інтересу до зовнішньої політики й іншого світу можливе у разі значних подій за кордоном. Ми бачили це кілька тижнів тому, коли було вбито колишнього прем’єр-міністра Пакистану Беназір Бхутто. Кандидатам від демократів і республіканців довелося відповідати на запитання про те, що вони були б готові зробити, якби з’явилася можливість піймати Осаму бен Ладена або виникла необхідність забезпечити безпеку ядерної зброї Пакистану.

Так само Ірак може знову повернутися в центр уваги, якщо зміняться позитивні тенденції останніх кількох місяців, наприклад, унаслідок нового спалаху насильства між сунітами та шиїтами. Війна між США й Іраном може бути спровокована не ядерним питанням, а нерозсудливою поведінкою Революційної Гвардії (як сталося нещодавно у протоці Хормуз), у той час як президент Ірану Махмуд Ахмадінежад, можливо, намагається спровокувати кризу, щоб відвернути увагу від важкого економічного становища у країні. У Пакистані може початися хаос. Або ж терористичний акт може нагадати американцям про їхню фундаментальну уразливість. Існує нескінченна кількість можливостей.

Перед наступним президентом Америки стоятиме безліч невідкладних і складних зовнішньополітичних проблем, і його рішення позначаться не лише на США, але й на всьому світі. До тих пір, одначе, зовнішня політика матиме лише непрямий уплив на вибір американців.

Річард Н. ХААС — президент ради з міжнародних відносин і автор книги «Зручний випадок: шанс Америки змінити перебіг історії».