Ян ФІГЕЛЬ: «Євросоюз пiдтримує освiтнi реформи в Українi»

Учора завершився дводенний візит до України комісара Європейської комісії з освіти, культури, професійної підготовки та багатомовності Яна Фігеля. Мета візиту — налагодити більш тісну співпрацю України і Європейського Союзу у сфері освіти та культури. Про те, що таке європейське громадянство, чи визнаються українські дипломи в країнах ЄС, про освітні можливості Євросоюзу — в ексклюзивному інтерв’ю комісара Яна ФІГЕЛЯ «Дню».

— У травні цього року Україна приєдналася до Болонського процесу. Які, на вашу думку, головні переваги вона здобула від цього рішення?

— Звичайно, результати Болонського процесу можна буде побачити через кілька років, але я вітаю це зважене рішення. Для України воно є особливо важливим. Це означатиме європеїзацію українських університетів, але водночас не означає повної уніфікації навчання в різних закладах. Це принесе сумісність учених ступенів ваших університетів з університетами країн-учасниць Болонського процесу, який охоплює 20 країн Євросоюзу плюс ще 25 інших, тобто загалом 45 держав. З часом українським студентам і професорам стане простіше продовжувати своє навчання і кар’єру в інших країнах. Той, хто бажає навчатися в Україні, без сумніву також здобуде високий рівень знань.

Реформа залишає ту саму систему вчених ступенів — бакалавр, магістр тощо. Але знання оцінюють за системою кредитів, яка дозволяє обмінюватися ними між різними установами, тобто передбачає взаємне визнання рівня освіти. Отже, ця система вигідна для всіх користувачів навчального простору в Європі. Вона створена не для уряду, міністрів, ректорів. Вона існує для громадян, які відчувають потребу в освіті.

— Як ви оцінюєте рівень визнання українських дипломів за кордоном?

— На жаль, у мене немає детальної інформації про сумісність українських дипломів. Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день кожний конкретний заклад сам вирішує, наскільки сумісна кваліфікація студента з програмою цього закладу. Важливо те, щоб ви належним чином ввели в дію Лісабонську конвенцію про взаємне визнання дипломів. Болонський процес сприяє подальшому поглибленню самого поняття взаємного визнання дипломів, яке на початку мало суто двосторонній характер. Зараз для українських студентів та їхніх свідоцтв ситуація покращується. Я думаю, дуже важливо, щоб українські дипломи визнавали в усій Європі.

— Число українських студентів, які бажають навчатися в Європі, щороку зростає. Які можливості пропонує їм Євросоюз?

— Європейський Союз підтримує студентів. Ми підтримуємо освітні реформи в Україні, які впроваджує українська влада. Це не якісь «імпортовані» реформи. Це покращення якості, системи акредитації, новий розклад занять. Євросоюз надав Україні п’ять мільйонів євро для програми «Темпус». Зараз ми пропонуємо дещо нове: програму «Еразмус Мундус», мета якої — дати найкращим студентам можливість навчатися та здобути ступінь магістра у найкращих університетах ЄС. Ця програма почалася минулого року з 140 учасників. Тепер ми маємо 800, а через три роки їх буде вісім тисяч. Отже, програма стрімко набирає обертів і є дуже популярною. На сьогодні Україна — найактивніша її учасниця після Бразилії та Росії. Ми маємо втричі більше заявок, ніж можемо задовольнити, що свідчить про великиу зацiкавленiсть.

Найважливіше, на мою думку, що пропонує Європа, — це приклад миру, стабільності, відносин, які несуть процвітання. Але цей феномен не виник автоматично на континенті, де десять років тому ми мали Балканську війну, до того мали «залізну завісу», трагедію та нищення людей в концтаборах і ГУЛАГу. Ми повинні розуміти, що майбутнє Європи — це щось безцінне. Наші батьки та діди не мали таких можливостей, як ми. Не можна вимірювати все грошима чи цифрами. Ми повинні мати надію, використовувати можливості заради майбутнього, і це важливо і для української молоді.

— Що таке «європейське громадянство»? Чи всі мешканці Євросоюзу ідентифікують себе з Європою?

— Європейське громадянство — це цілковитий феномен. Громадянин ЄС легко перетинає кордони всередині Союзу. На території третіх країн — в Африці, Азії — громадянин ЄС має таку саму дипломатичну турботу і права. Це дуже вигідно для громадян ЄС — мати ніби доповнення до свого національно громадянства на території інших країн. Європейське громадянство не замінює національне, лише доповнює його.

— Iз 2003 року Україна щотравня святкує День Європи — тоді, коли й закінчення Другої світової війни...

— Європа — це об’єднання культур, і Україна є його частиною. Це видно з архітектури, мови, відносин, і важливо, що люди ототожнюють себе з Європою. Це вирішальний фактор у європейській орієнтації. Європа — це не Брюссель, це величезний простір, який об’єднують культура, історія, загальнолюдські цінності, починаючи з людської гідності. День Європи 9 травня нагадує про початок важливого процесу в 1950, коли вороги вирішили не тільки примиритися, але й об’єднати свої інтереси. Зараз ми не можемо уявити собі війну між країнами ЄС. Проте ми повинні пам’ятати, що це базується на відповідальності і солідарності. В Україні 9 травня відзначають кінець Другої світової війни. Було важливо зробити крок вперед і створити умови, які б унеможливили ведення війни в Європі, як було раніше. Європейська інтеграція — запорука миру. Це аргумент, важливий для українських громадян. День Європи 9 травня — це запрошення в майбутнє шляхом знищення помилок минулого, механізмів, до яких часто вдавалися націоналісти, екстремісти та інші люди, які жадали влади. Процвітання, якого досягла Європа — це логічний результат інвестицій у такі принципи, як верховенство права, демократія, вільний ринок і соціальна відповідальність. Це також шлях і для України.

Мені розповіли, що в Києві — тримільйонному місті — проживає 37 меншин, і між ними немає ні напруження, ні конфліктів. Можливо, це приклад того, як можна відповісти на питання громадської політики та урядування.

— Ваша рідна країна — Словаччина. Як ви оцінюєте ситуацію в країні після її вступу до Євросоюзу минулого року? Яку пораду ви б дали Україні на її шляху європейської інтеграції?

— Важливо, щоб революція не тривала якийсь короткий момент. Помаранчеву революцію треба розглядати як «революційну еволюцію». Цей процес потрібен, щоб змінити ставлення до поняття громадянського суспільства, скористатися новими можливостями і перспективами, а не тільки з ностальгією чи критикою озиратися на минуле. Треба взяти в руки свободу і діяти публічно. Я вбачаю в цьому роль не тільки політиків, але й громадян, особливо ЗМІ, неурядових організацій, сучасних бізнес-структур. Я вважаю, що євроінтеграція України повинна бути природною відповіддю геополітиці. Тому ми вітаємо і підтримуємо європейські та євроатлантичні амбіції України. Попереду багато роботи. Змінити країну нелегко, нелегко подолати минулу спадщину. Це важко, дехто скаже — дуже важко, але не занадто важко. Я думаю, ви можете надихнутися багатьма прикладами, скажімо, досвідом країн Балтії. За рік Україна дуже змінилася, і це мусять визнати всі. Європейські комісари часто відвідують Україну, чого не було раніше. З 1994 року ЄС виділив Україні більше двох мільярдів євро. З початку 2007 року ця допомога збільшиться, коли ми узгодимо інструменти політики добросусідства. У вас є багато інструментів для вирішення економічних, соціальних, політичних питань, і у вас є багато друзів навколо.