Японська трагедія як каталізатор

Кілька днів тому у Бангкоку (Таїланд) завершилися чергові міжнародні переговори сторін рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату. Цього разу на порядку денному, окрім обговорення нового договору, який має прийти на зміну Кіотському протоколу, було так зване японське питання. Після аварії на атомній станції «Фукусіма-1» багато країн схиляються до того, що слід змінити національні енергетичні стратегії. Відразу після катастрофи про це заявила Німеччина, на переговорах з такою позицією виступила і Південно-Африканська Республіка. Україна поки не робить подібних заяв. Як повідомляв «День» раніше, наш уряд не планує переглядати Стратегію енергетичного розвитку, яка розрахована до 2030 року. Тож ми й надалі нарощуватимемо свій енергетичний потенціал завдяки ядерним електростанціям. Хоча експерти зазначають, що за місяць від дня трагедії такі рішення країни не приймають, та все ж починають уважніше ставитися до атомної енергетики, зосереджуючсь на відновлювальних джерелах енергії.

Та основна увага країн-учасниць переговорів була прикута до створення нового кліматичного договору. Нагадаємо, що дія Кіотського протоколу завершується 2012 року. Він зобов’язує близько 200 країн світу, по суті, до кінця року зменшити викиди парникових газів на 5%. Делегації держав зійшлися на думці, що хід цих перемовин слід прискорити. І не лише через те, що у світі почастішали повені, пожежі та інші природні катастрофи, а й через ситуацію в Японії, яка засвідчила про загрозливий вплив ядерних катастроф на довкілля і стала своєрідним каталізатором міжнародних переговорів.

— Зараз кліматичні переговори знаходяться у складній ситуації. Цих зобов’язань, які є на сьогодні, вже недостатньо, щоб уникнути глобального потепління на планеті більше, ніж на два градуси, — каже асистент-координатор програм зі змін клімату Національного екологічного центру України Андрій Желєзний (фахівці центру є постійними учасниками міжнародних переговорів щодо змін клімату. — Ред.). — За висновками вчених, щоб запобігти цьому, потрібно досягти скорочення викидів парникових газів у промислово розвинених країнах на рівні 25—40%. Але нині сукупні зобов’язання країн становлять 19%. Усі країни розуміють необхідність прийняття такого рішення, та поки що таких кроків ніхто не робить. Немає країни-лідера, яка б першою взяла на себе такі зобов’язання й повела за собою інші. Зараз лідерами з викидів парникових газів є Індія та Китай. Водночас ці дві країни наполягають на тому, щоб зобов’язання розвинених держав (до них належать США, Японія, Нова Зеландія, країни Євросоюзу) були найбільш амбітними, оскільки за кліматичною справедливістю саме багаті країни відповідальні за забруднення атмосфери в минулому. Проблема в тому, що ООН не приймає це рішення голосуванням, а лише шляхом консенсусу, якого поки що немає.

Така непоступливість основних гравців кліматичних переговорів була як на зустрічі у Бангкоку, так і на попередніх перемовинах. Та як відзначає експерт НЕЦУ, на останніх етапах переговорів відбулися деякі пом’якшення щодо цього питання. Так, країни, що розвиваються, погодилися звітувати про свої природоохоронні дії, а Україна заявила, хоча поки неофіційно, що готова до нових зобов’язань у плані стабілізації викидів парникових газів.

— Наразі наш уряд планує скоротити викиди парникових газів на мінус 20% від рівня 1990 року. Після економічного спаду у 90-х роках наші викиди становлять мінус 55%, — продовжує Андрій Желєзний. — І хоча нині викиди зменшилися вдвічі, це сталося не завдяки природоохоронним заходам, наприклад, впровадженню енергоефективних технологій у будівництві чи промисловості, а через економічний спад. А той величезний надлишок квот, який має Україна, не означає, що у нас із екологією все добре, і брати на себе нові зобов’язання не треба. Це не той хід розвитку подій, який врятує світ від наслідків глобальних змін клімату.

Наступні кліматичні переговори заплановані на червень цього року у Бонні (Німеччина), а остаточну угоду країни мають підписати у листопаді-грудні на зустрічі в Дурбані (Південна Африка). Країнам лишається не так багато часу, щоб знайти компроміс, піти на уступки та взяти на себе відповідальність за майбутнє планети. Міжнародні екологи застерігають, що кліматичних змін нам не уникнути, але зменшити їх масштаби ми ще в змозі.