Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ: Дострокові вибори не повинні стати правилом
Останнім часом світові та польські мас-медіа постійно висвітлюють тему проведення позачергових парламентських виборів у Польщі. При цьому висловлюються різні припущення щодо доцільності такого кроку. Дехто вважає, що таким чином провідна політична сила «Право і справедливість» намагається витіснити з коаліції своїх партнерів «Самооборону» та «Лігу польських сімей». У чому насправді полягають причини розколу в правлячій коаліції? Як часто доцільно проводити дострокові вибори і чи це загрожує іміджу країни? Яким чином може бути врегульована конституційна криза в Україні, зокрема врахована воля народу і політичних сил? Наскільки виправданим було запровадження двопалатного парламенту в Польщі й чи може введення в Україні другої палати, подібної до польського сенату, привести до федералізації країни? Чи можуть дострокові вибори в Польщі й Україні вплинути на підготовку наших країн до чемпіонату Європи з футболу в 2012 році? Як після вступу до Європейського Союзу в 2004 році Польщі вдалося знизити майже вдвічі безробіття? Наскільки успішно в Польщі відбувається легалізація українських трудових мігрантів? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Польща в Україні Яцека Ключковського.
— По-перше, рішення щодо дострокових виборів ще не прийнято. Поки що є політична воля серед головних політичних сил, які виступають за проведення таких виборів. Можливо, рішення буде прийнято у вересні. Не раніше. Щодо причин? Це виникнення політичної кризи. Поява різних точок зору між коаліційними партіями, які після виборів 2005 року створювали нову коаліцію. Практично сьогодні (інтерв’ю бралося 13 серпня. — Ред. ) буде ухвалено рішення про відставку міністрів, які рекомендовані іншими політичними партіями. І тоді можна буде сказати, що коаліція не існує. Але зважаючи на час її існування, внутрішні суперечки, я б не сказав, що вона була стабільною та когерентною. В коаліції, окрім спільної мети і коаліційного договору, були досить серйозні розбіжності не лише політичні, але й у політичній культурі, у світогляді, баченні майбутнього Польщі й її відносин із сусідами. І це була дуже важка для всіх коаліція. Про це неодноразово говорив прем’єр-міністр Ярослав Качиньський. Але для виконання його політичного плану, програми змін у країні підходила саме ця коаліція. Вона була, перш за все, спрямована на очищення політичного життя, на більш активну боротьбу з корупцією. Представники цієї коаліції також розуміли, що в минулі роки не все було гаразд, особливо в соціальному плані. Спільною метою цієї команди була активна праця з людьми, які не відчували себе переможцями в ході трансформування економіки. Вони намагалися якомога більше людей залучити до підтримки перетворень у країні. Як вважають політологи, ця коаліція не могла тривати довго. Але вона й багато чого зробила. Я думаю, що за рік-півтора, особливо коли прем’єром став Ярослав Качиньський, коаліція чимало реалізувала зі своїх політичних планів.
— До речі, у своєму виступі Качиньський сказав, що на виборах виборці дадуть свою оцінку чи, свого роду, вотум довіри діям уряду.
– За конституцією у нас прем’єр-міністр може звернутися до парламенту за вотум довіри. А що стосується виборів, то вони мають таку функцію, що дають виборцям можливість дати оцінку політичним партіям. На початковій стадії кризи існував план, що прем’єр-міністр виступить за вотум довіри до парламенту. Тому що серед коаліційних партій не всі однодумці. До речі, зараз не можна з повною ясністю говорити про втрату урядом більшості, бо через тиждень може виявитися, що уряд має більшість.
– Партії партіями, а депутати мають різні думки. Розпустити парламент не так просто. Для цього не достатньо рішення керівництва політичних партій, які заявили про свою не участь у коаліції. Це потрібно перевірити голосуванням. Але, як я розумію, прем’єр- міністр не хоче керувати урядом країни, не маючи надійної підтримки у парламенті. Десять голосів у ту чи іншу сторону йому не потрібно перевіряти. Він вважає, що уряд повинен мати більш серйозну підтримку, а не більшість у декілька голосів.
— Пане посол, на вашу думку, чи може проведення дострокових виборів негативно вплинути на імідж країни та її розвиток?
— Це нормальне явище. Якщо це не відбувається дуже часто. У нас востаннє дострокові вибори були 1993 року. Я не думаю, що дострокові вибори є якоюсь трагедією. Якщо вони відбуваються не постійно, а раз у десять років, то це нормально. Справді існують ситуації, коли це треба пережити. Коли коаліційні партнери не можуть співпрацювати, то такі вибори потрібні.
— В Україні вперше в історії також мають відбутися дострокові вибори. Як ви гадаєте, для нашої країни дострокові вибори можуть бути нормальною ситуацією? Адже деякі політичні сили виступають проти їх проведення, вважають їх незаконними і загрозою стабільності.
— Я не можу коментувати внутрішніх справ України. Я розумію, щодо дострокових виборів була політична домовленість між головними політичними силами. Я можу рекомендувати Україні те саме, що говорив про Польщу, — мабуть, буває ситуація, коли дострокові вибори потрібні. Можливо, вони допоможуть країні вирішити свої проблеми. Але це не повинно бути правилом. Раз на десять років — будь ласка.
— Пане посол, як ви ставитесь до ідеї деяких політичних сил, які пропонують ухвалити на референдумі засади Конституції, зокрема президентську чи парламентсько-президентську форму правління?
— За українським законодавством правом ухвалення Конституції наділений парламент. Це не так як було в Росії, де 1993 року через референдум була ухвалена конституція. В Україні інші правила. З іншого боку, результати референдуму можуть допомогти політикам зрозуміти бачення народу. Але рішення все-таки має бути за парламентом і політичними силами. Я думаю, що референдум, як форма висловлення думки народу, сприяє антагонізму, конкуренції. Якщо ми говоримо про Конституцію, то вона повинна мати підтримку не якоїсь частини населення, а великої більшості народу. Мені здається, що краща форма для узгодження змін — це переговори основних політичних сил. Тоді на референдум можна ставити і весь текст Конституції чи якісь положення цієї Конституції. Але без згоди двох третин чи 80 відсотків політичних сил важко збудувати цей спільний для всіх фундамент, яким є Конституція. Якщо є загроза політичної конфронтації, тоді і референдум небагато допоможе. Тому що думка якоїсь ситуативної більшості може змінитися через два-три роки. А Конституція повинна бути стабільною.
— Ви, мабуть, знаєте, що український Президент запропонував розглянути можливість запровадження в нашій країні двопалатного парламенту. Як ви ставитеся до такої ідеї? Адже у вашій країні двопалатний парламент був відроджений нещодавно і деякі експерти вже почали говорити, що це не виправдало себе.
— Дійсно, у нас ліві сили історично виступали проти двопалатного парламенту. Але, в принципі, його запровадження виправдало себе. Тому що після прийняття законів у парламенті можливо допущення помилок. У нас у Сенаті й Сеймі зовсім інші виборчі засади. Сейм обирається на пропорційній основі в округах і відкритих партійних списках, а Сенат обирається за мажоритарною системою. Тому ми отримуємо інші більшості. Одна політична більшість є в Сенаті, а інша — в Сеймі. Однак, це не означає конфронтацію між цими двома палатами. А навпаки — це означає, що партія, яка лідирує, має можливість впровадити до Сенату більше своїх депутатів. У польських умовах Сенат є інструментом, який підтримує уряд і проурядову більшість у Сеймі. Але Сенат не контролює уряд, зате має вплив на законодавство. Тому, коли між коаліційними партіями виникає якась розбіжність щодо поправки до закону, то, як правило, її можна поправити через Сенат. Сам спосіб обрання сенаторів допомагає проходженню до цієї палати людей, які представляють відповідний регіон, де вони обирались. Хоча слід зазначити, що наші сенатори, пов’язані з політичними партіями. Навіть сенатор, який має незалежний статус, зазвичай потрапляє в сенаторське крісло завдяки підтримці політичних партій.
— Пане посол, чи не існує загрози, що запровадження двопалатного парламенту в Україні може привести до федералізації нашої країни?
— Така система, яка існує в Польщі, не привела нас до федералізму. Тому що у нас Сенат не є палатою регіонів, яка має свої спеціальні виключні права. Але при запровадженні двопалатного парламенту треба все зважити. Наприклад, у США зовсім інша система. Там Сенат має більший вплив на владу. А в нашій системі він практично не впливає на виконавчу владу, а лишень через законодавство. У нас Сенат має ще одну специфічну роль — він відповідає за опіку над поляками за кордоном. Він має на це кошти, свої комітети. Сенатори дуже активно залучаються до цієї праці.
— Зараз у нашій країні йде підготовка до виборів, очевидно, теж саме буде й у вашій країні. Чи не впливає все це на підготовку наших країн до Євро 2012?
— Для чемпіонату Європи важливіші вибори в польській Федерації з футболу. Політика не має впливу на діяльність організаційних комітетів. Я не чув навіть в Україні, ні в Польщі, щоб різні політичні сили мали інше ставлення до проведення Євро 2012. Я переконаний, що політичні вибори не впливатимуть на підготовку до цього чемпіонату.
— А як ви оцінюєте стан підготовки обох країн до цієї події?
— Ми із самого початку знали, що це дуже складне і важке завдання, що святкувати ще зарано. Наші країни не такі багаті. Але, разом з тим, роботи залишилося багато. Подивимося, як нам вдасться її зробити. Але я впевнений, що тут навіть не може бути й мови про те, що ми не зможемо цього зробити.
— Відомо, що до вступу Польщі в ЄС рівень безробіття у вашій країні перевищував 20 відсотків. А зараз він знизився майже вдвічі. Як вашій країні вдалося цього досягти? Чи це зумовлено відтоком поляків на ринку праці інших країн?
— Дійсно, до кінця цього року ми плануємо знизити рівень безробіття в країні до 11 відсотків. Що стосується відтоку поляків за кордон, то виїжджають не безробітні, але, перш за все, молоді люди, які знають мови. Також виїжджають поляки, які працювали в малому й середньому бізнесі та мали свої невеличкі компанії і відкрили за кордоном для себе набагато кращі можливості.
Загалом існує дві основні причини скорочення чисельності безробітних. По-перше, це інвестиційний процес у Польщі. Починаючи зі вступу країни до Європейського Союзу 2004 року, ми створили більше ніж 1 млн. нових робочих місць. По-друге, це міграція — виїзд за кордон. У нас рівень безробіття вищий за середньоєвропейський рівень. Але якщо розглянути ситуацію у великих польських містах — мегаполісах, то там практично безробіття немає. Також не вистачає робочих рук у сільському господарстві. Але існують такі регіони Польщі, де є структурне безробіття. Там немає можливості дати людям роботу і вони не готові їхати до Варшави чи Кракова, не кажучи вже за кордон, щоб там пошукати роботу. Структурне безробіття залишиться і потрібні будуть покоління, щоб змінити демографічну й економічну ситуацію.
— У Польщі працює дуже багато українців. Скільки з них працює легально?
— Легалізовано всього 5 відсотків. Це дуже велика проблема, щоб легалізувати українців.
— Чому, хіба цьому не сприяє нещодавня постанова польського уряду щодо надання дозволів на тимчасову роботу в Польщі?
— Вона сприяє, але не вирішує проблеми. Потрібен час. А проблема полягає в тому, що люди приїжджають за кордон і шукають нелегальної праці. Тобто є готовність з боку громадян України працювати нелегально. А з іншого боку, є готовність польських працедавців приймати нелегально людей на роботи. Але з часом цю проблему подолаємо і не тільки адміністративним шляхом. Ми хотіли б, щоб люди в основному — ідеально цього не буває — хоча б 90 відсотків працювало легально.
