«Єдине, що може здолати жадібність, — це страх»

Понад 160 тисяч китайських чиновників було покарано 2012 року за корупцію. Про це вчора на прес-конференції повідомив журналістам секретар Центральної комісії з перевірки дисципліни Компартії КНР Цуй Шаопен. Згідно з представленим звітом про роботу комісії, минулого року, за 12 місяців 2012-го, з обвинуваченням у корупції дисциплінарні стягнення торкнулися 160 тис. 718 осіб. Із них 4 тис. 698 — представники вищих керівних посад, серед яких секретар назвав партійного керівника мегаполіса Бо Сілая. Після розслідувань у державну скарбницю повернуто 7,83 млрд юанів (1,3 млрд доларів).

Цуй Шаопен запевнив, що комісія продовжуватиме пильно стежити й перевіряти всіх, кого підозрюють у хабарництві, зловживанні службовим становищем і корупції. У зв’язку з цим він повідомив, що протягом минулого року правоохоронні органи отримали понад 1,3 млн сигналів про такі правопорушення. Результати перевірки комісії становлять основу судових розглядів щодо корупціонерів.

Найгучнішою корупційною справою в Китаї 2012 року стало розслідування щодо партійного керівника міста Чунцин, члена Політбюро Бо Сілая. Розслідування Центральної комісії з перевірки дисципліни викрило політика в тому, що, обіймаючи високі керівні посади, зокрема міністра торгівлі КНР, він використовував службове становище в особистих цілях, активно просував інтереси своїх родичів і брав хабарі. Наразі справу політика, дружину якого 2012 року було засуджено до смертної кари з дворічною відстрочкою за вбивство британського підданого (друга сім’ї Бо), передано в прокуратуру.

На цьому тлі досить дивною виглядає заява лідера Комуністичної партії України Петра Симоненка, який в інтерв’ю «5 каналу» сказав наступне: «Якби не комуністичний Китай, то голі й босі українці ходили б, бо європейську продукцію за такою ціною вони не купували б. А сьогодні годують, обувають і одягають громадян України китайські комуністи». Виникає питання, чи знає товариш Симоненко, який так посилається на успіх китайської компартії, що в Китаї страчують за корупцію. І напевне йому має також буде добре відомо, що в Європі і тим паче в Америці — багато дешевої та якісної продукції для масового споживача. Інше питання, в тому числі до його партії як партнера в урядовій коаліції, чому в нашій країні ця продукція продається вдвічі, а той утричі дорожче.

«День» звернувся до китаєзнавця, завідувача відділу зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Андрія ГОНЧАРУКА з проханням прокоментувати наведенні китайським чиновником дані про корупцію і пояснити, як у цій країні борються з цим злом і що може з китайського досвіду запозичити Україна.

— З одного боку, це свідчення того, що в країні справді відбувається боротьба з корупцією, є відповідні механізми для цієї боротьби, і ці механізми приносять відповідні результати. Із другого боку, у країні відбувається дуже суттєве розшарування, і кількість офіційних доларових мільйонерів уже перевищила один млн осіб. Це для держави, яка ще 20 років тому була виключно країною бідних людей, — досить серйозне соціальне випробування. Тому чиновники, які бачать поруч із собою успішних бізнесменів, які їздять на сучасних автомобілях і споживають сучасні блага, мають велику спокусу. Тож триває природний процес установлення суспільства, в якому є намагання навести лад з боку владної верхівки і повсякденна боротьба на такому низькому рівні між спокусою і страхом.

— А як на це впливає така властива для китайців риса, як конфуціанство?

— Один із постулатів конфуціанства — це повага до чесно заробленого багатства. Але тут суттєве питання щодо чесно заробленого. Тому якщо людина попалася, то з боку суспільства до неї немає жалості. Це однозначно. Із другого боку, якщо людина чесно заробила свої статки, то до неї ставляться з відповідною повагою. І досить показовим є те, що серед китайських мільярдерів 95 відсотків заробили статки на внутрішньому ринку, не за рахунок експорту, а наповненням внутрішнього ринку і використанням тих ніш в економіці, які дають такі можливості. Цих людей поважають.

— Чи є повага в китайців до восьми так званих безсмертних спадкоємців товаришів Мао, які, за словами Bloomberg, виросли як нове капіталістичне дворянства Китаю, що володіє всім багатством країни?

— По-перше, не треба забувати, що найближче оточення пізнього Мао — це так звана банда чотирьох, яку було засуджено до страти, зокрема і другу дружину Мао Цзедуна Цзян Цін. Інше питання, що страту кожні два роки відтерміновували, і вона таки померла своєю смертю у в’язниці. Але це не найближче оточення, це не ті соратники, які спонукали Мао, наприклад, на культурну революцію. А те, що є відповідна повага до нащадків людей, які колись керували країною, то це теж одна із рис конфуціанства. До доньок Ден Сяопіна ставляться з дуже великою повагою. Як і до сина Ху Яобана, якого не репресували, а відправили у відставку, але він був реформатором. Він був «китайським Косигіним».

— А що Україні можна запозичити з китайського досвіду для боротьби з корупцією в нашій країні?

— Єдине, що може побороти жадібність, — це страх. Або, іншими словами, каральна машина, яка працює, і китайський чиновник знає, що він реально може бути страченим за хабар у 200 тис. юанів (приблизно 30 тис. доларів). У нас інколи лунає така думка: якщо давати велику зарплату, то людина не братиме хабарів. Скільки людині не давай, їй мало. І жадібність можна побороти тільки страхом. Перше й найголовніше в боротьбі з корупцією — невідворотність покарання. Механізм має працювати. Суспільство має побачити, що такий механізм є і він працює, а серед засуджених за хабарництво є представники найвищої ланки, зокрема й колишні члени Політбюро. Можна сказати, що це боротьба за владу, але факт є фактом, суспільство має знати: хабарництво — це злочин, за який держава карає. На мій погляд, для розвитку суспільства дуже важливо, щоб було розуміння того, що багатство досягається не будь-яким шляхом, а легально.