ЄС недостатньо активний у Афганістані
Виключення британця Педді Ешдауна з числа кандидатів на посаду посланника ООН у Афганістані означає, що міжнародному співтовариству потрібно ще зробити певні зусилля, поки воно не зможе говорити одним голосом у цій, зануреній у темряву країні. Такий об’єднаний голос дійсно необхідний, так як шість років війни й найбільша військова операція в історії НАТО не змогли подавити афганських бунтівників, залишивши все більш корумпований уряд президента Хаміда Карзая в залежності від постійної присутності міжнародних сил.
Афганістан, як і раніше, є п’ятою за бідністю країною в світі і найбільшим виробником опіуму, центральна влада слабка і ще більше послаблюється через войовничість населення і бунтівників руху Талібан. Існує безліч причин виникнення даної ситуації, але, щонайменше, хоча б якась частина провини лежить і на Європейському Союзі.
На папері зусилля ЄС виглядають переконливо. Двадцять п’ять країн ЄС направили свої війська до Афганістану в складі 35-тисячного контингенту НАТО, і зараз вони становлять понад половину всіх військ, що там перебувають. Країни ЄС командують третиною всіх провінційних груп з реконструкції (ПГР) і спільно з Єврокомісією сплатили третину витрат на реконструкцію країни після 2001 року.
Але насправді європейська підтримка афганської місії носить обмежений характер, а співпраця між найбільшими фінансуючими країнами ЄС і Єврокомісією залишається неадекватною.
Підтримка населенням участі ЄС у Афганській місії різко падає, і багато які уряди ЄС не змогли виконати прохання НАТО щодо збільшення чисельності військ. Одним із винятків є Велика Британія, яка нещодавно пообіцяла збільшити свій військовий контингент у войовничій провінції Хельманд, у якій вирощується опійний мак. Але чисельність європейських військ, як і раніше, не дотягує до 17 000 солдатів США, задіяних у рамках Міжнародних сил із забезпечення безпеки (ISAF), а також до 8 000 солдатів коаліційних сил, що не входять до складу ISAF.
За винятком 1 500 голландських солдатів у сусідній провінції Урузган, а також польської та румунської присутності в провінціях Газні, Пактіка і Забул, жодна інша країна ЄС не бажає направляти свої війська до південного і східного регіонів країни, які кишать бунтівниками, даючи Талібану повну свободу дій. Усього нараховується не менше 60 подібних заборонних обмежувальних зон для європейських військ, що не дає командуючим ввести в дію збройні сили там, де вони потрібні більше за все.
У таких сферах, як поліція, законність і боротьба з поширенням наркотиків, кожна країна ЄС керується власною політикою, абсолютно незалежно одна від одної. Поліцейська місія ЄС (EUPOL), розпочата в червні 2007 р., мала на меті усунути даний недолік в узгодженості, але в результаті її завдання було зведене до поліцейської реформи, а Єврокомісія зайнялася фінансуванням окремої судової реформи. EUPOL почала свою роботу слабко, втративши свого першого командувача, і стикається з серйозними проблемами при наймі працівників високого рангу.
Зрештою, сума щорічної допомоги на розвиток, що виділяється Єврокомісією для Афганістану, поменшала цього року з 200 до 150 млн. євро. Розміри індивідуальної допомоги країн ЄС також урізуються: наприклад, п’ятирічна допомога Франції Афганістану на підтримку реконструкції в розмірі 33 млн. євро разюче мала в порівнянні з її загальним бюджетом міжнародної допомоги, який становить 9 млрд. євро.
ЄС не спроможний змінити стратегію міжнародної коаліції. Але єдиний ЄС може бути сильним захисником кращого й більш узгодженого міжнародного підходу.
США наполягають на необхідності введення додаткових військ для встановлення переваги на місцевості, суворо критикуючи уряди ЄС за неспроможність докласти більше зусиль, у той час як США направляють додатково 3500 морських піхотинців у вогнища опору. Тим часом європейські країни критикують поточну військову стратегію. Вони побоюються, що збільшення числа військ може призвести лише до збільшення числа жертв серед мирного населення, загострюючи ворожнечу з афганцями.
Без серйозних домовленостей між США і ЄС, що забезпечують збільшення європейської підтримки та чисельності солдатів, успіх у Афганістані вислизатиме з рук міжнародного контингенту, а розбіжності зі США, які негативно позначаються на Альянсі, не зникнуть.
Подібні домовленості повинні містити в собі два елементи. По- перше, ЄС повинен направити до Афганістану більше військ, інструкторів і цивільних службовців, а також скасувати всі заборонні зони для своїх військ. Місії в Афганістані необхідно збільшити число солдатів на 10%, збільшити число військових і поліцейських інструкторів, а також збільшити кількість військового обладнання, в тому числі й вертольотів. Окрім того, Єврокомісія повинна відмовитися від зменшення розмірів допомоги і витрачати більше грошей за допомогою місцевих органів самоврядування і ПГР.
Взамін США повинні здійснити стратегічний перехід від бойових дій до забезпечення безпеки населення. Подібна стратегія означає, що потрібно приділяти більше уваги звичайним афганцям, поступово розширюючи сили безпеки НАТО з центру в провінції і працюючи в тісній співпраці з державною та місцевою владою.
Дану нову стратегію можна зміцнити ще сильніше, якщо міжнародне співтовариство відмовиться від поточної політики боротьби з наркотиками (у тому числі від знищення їх із повітря) і допоможе Карзаю досягнути політичного врегулювання з «помірними» бунтівниками.
Все це потребуватиме керівництва, що охоплює всі інститути, а таке керівництво може бути надане лише ООН і особистістю з великою силою волі. Призначення нового посланника ООН повинно виявитися більш ефективним способом координування дій міжнародних помічників Афганістану. Залишається сподіватися на те, що хто б не став посланником, він виявиться спроможним сприяти укладенню домовленостей між США і ЄС, які так гостро необхідні.
Незважаючи на погіршення ситуації в Афганістані, ще не все втрачено. Але для кардинальної зміни ситуації необхідно змінити спосіб функціонування міжнародного співтовариства. ЄС потрібно проявити ініціативу, уклавши домовленості зі США.
Даніель КОРСКІ — старший працівник з питань політики в Європейській раді з міжнародних відносин (ECFR), автор доповіді ECFR щодо Афганістану.
