Європа у війні

Напавши на Україну 2014 року, Росія президента Володимира Путіна кинула виклик цінностям і принципам, на яких основується Європейський Союз, і системі законів, що забезпечували мир у Європі з 1945 року. Ані лідери Європи, ані її громадяни до кінця не усвідомлюють усю серйозність цього виклику і не знають, як йому протистояти.

Режим Путіна базується на верховенстві сили, проявляється у репресіях вдома і агресії за кордоном. Але йому вдалося отримати тактичну перевагу, принаймні на короткий період часу, над ЄС та Сполученими Штатами, які рішучо налаштовані уникати прямої військової конфронтації.

Порушивши свої зобов’язання за угодою, Росія анексувала Крим і створила сепаратистські замкнуті групи в регіоні Донбасу на сході України. Коли минулого літа виявилося, що український уряд може виграти війну на Донбасі, Путін наказав ввести туди регулярні війська Росії. Підготовка до другої хвилі військових дій почалася в листопаді, коли Путін підтримав сепаратистів новими поставками бронетехніки і солдатів.

Захід, на жаль, забезпечив приведену в бойову готовність Україну лише фасадом підтримки. Водночас непокоїть і триваюче небажання міжнародних лідерів брати на себе нові фінансові зобов’язання щодо України, незважаючи на постійно зростаючий тиск на її резерви твердої валюти і загрозу повного фінансового краху. Як наслідок, однієї лише загрози військових дій може виявитися достатньо, щоб спричинити економічний крах України.

Путін, схоже, має намір вдатися до великого шантажу, що базується на допомозі Росії в боротьбі проти Ісламської держави — наприклад, в обмін на те, що Росія не поставлятиме Сирії зенітно-ракетні системи С-300 (таким чином залишивши за США перевагу в повітрі), США повинно віддати їй контроль над так званим «ближнім зарубіжжям». Якщо Президент США Барак Обама пристане на таку угоду, вся структура міжнародних зв’язків небезпечно зміниться на користь використання сили. Це буде трагічною помилкою, здатною викликати серйозні геополітичні наслідки.

Крах України стане величезною втратою для НАТО, а також, опосередковано, для ЄС та США. Росія-переможниця становитиме потенційну загрозу Балтійським країнам, у яких великі частки населення становлять етнічні росіяни. Замість того щоб підтримувати Україну, НАТО буде змушене захищати себе на своїй території, наражаючи і ЄС, і США на небезпеку, якої вони так намагаються уникнути: прямої конфронтації з Росією.

Загроза політичній цілісності ЄС навіть більша, ніж військовий ризик. Європейська криза перетворила колись злагоджений союз рівноправних суверенних держав, які добровільно жертвують часткою своєї незалежності задля спільного блага, на асоціацію країн-кредиторів і країн-дебіторів, де боржники відчайдушно намагаються виконувати умови кредиторів.

Цей новий Європейський Союз уже ані рівноправний, ані добровільний. Насправді для багатьох молодих людей, що проживають у країнах-дебіторах, ЄС виступає в ролі закордонного пригноблювача. І близько 30% представників новообраного Європейського парламенту пройшли завдяки своїм антиєвропейським платформам.

Саме ця внутрішня слабкість і дозволила Росії Путіна, яка сама по собі далеко неприваблива, стати потужним суперником для ЄС. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зайшов настільки далеко, що цитував Путіна як зразок для наслідування. І він не один такий.

Ані лідери Європи, ані її громадяни, схоже, не усвідомлюють того, що напад Росії на Україну — це опосередкований напад і на ЄС та його принципи управління. Має бути зрозумілим, що для країни чи асоціації країн недоцільно під час війни вдаватися до фінансового самообмеження, як це продовжує робити ЄС. Усі доступні ресурси повинні бути запущені в роботу під час війни, навіть якщо через це доводиться збільшувати дефіцит бюджету.

Європі пощастило, що канцлер Німеччини Ангела Меркель повела себе як справжня європейка у питанні загрози, яку становить Росія. Будучи активним прихильником санкцій, вона проявила волю і кинула виклик громадській думці та інтересам бізнесу Німеччини у цьому питанні, на відміну від інших. Але Німеччина також стала головним адвокатом фінансового самообмеження, тому Меркель треба усвідомити протиріччя цих двох позицій.

Санкції проти Росії потрібні, але вони мають і зворотну дію. Економіки європейських держав, включаючи й Німеччину, страждають, оскільки депресивний вплив санкцій загострює дефляцію і спад, що вже почалися. На противагу допомога Україні захиститися від російської агресії мала б стимулюючий ефект як для України, так і для Європи.

Члени Євросоюзу втягнуті у війну, і їм слід почати діяти відповідно. Це означає, що їм слід модифікувати свою готовність до фінансового самообмеження і визнати, що буде краще допомогти Україні захищатися, аніж сподіватися, що їм не доведеться самим захищати ЄС.

Україні необхідне негайне вливання готівки, скажімо, розміром 20 млрд доларів і обіцянка надати більше в разі необхідності, щоб уникнути фінансового краху. Міжнародний валютний фонд може надати ці кошти, як робив це раніше, а ЄС пообіцяти підтримати вклад МВФ. Фактичні витрати будуть залишатися під контролем МВФ і направлятимуться на впровадження довгострокових структурних реформ.

В Україні є ще один фактор, що діє на благо ЄС: нове керівництво країни рішуче налаштоване виправити корупцію, неправильне управління та зловживання владою попереднього уряду. І справді, воно вже розробило детальну стратегію зменшення побутового споживання газу більш ніж наполовину, маючи на меті знищити корупційну монополію Нафтогазу на газ і покласти край енергетичній залежності України від Росії.

Ця «нова Україна» непохитно проєвропейська, готова захищати Європу, захищаючи себе. Але її вороги — не тільки путінська Росія, а й власна бюрократія та фінансова олігархія — надто сильні, і вона не здатна побороти їх сама.

Підтримка нової України 2015 року й надалі — це найбільш рентабельне інвестування, яке може зробити ЄС. Це навіть може допомогти ЄС повернути собі дух єдності та колективного процвітання, що призвели до його створення. Коротше кажучи, врятувавши Україну, ЄС може врятувати й себе.

Проект Синдикат для «Дня»

Джордж СОРОС — голова правління Фонду Сороса та голова Фонду Відкритого Суспільства. Піонер галузі хедж-фондів, він є автором багатьох книжок, зокрема «Алхімія фінансів, нова парадигма для фінансових ринків: кредитна криза 2008 року та її значення».