«З Росією час поводитися як рівноцінна держава»

— Я не вправі коментувати заяву президента. Проте абсолютно зрозуміло, що ситуація, яка склалася навколо Тузли, має вирішуватися Україною і Росією. Дві сторони мають сісти за стіл переговорів і домовитися, як це складне питання вирішити, аби все повернулося на круги своя, нормалізувалося.

— Чи не вважаєте все-таки, що посередники мали б бути, адже сторони нерівносильні?

— Я думаю, Україна має бути більш упевненою у своїх можливостях, у тому, що вона є достатньо сильною державою, щоб обстоювати свої інтереси. Тут якраз і є та проблема, яка дуже часто трапляється у відносинах України і Росії. Київ сам не відчуває себе рівноправним партнером. Пора забути про такі відносини і вести себе на переговорах як рівноцінна держава. У ситуації з Тузлою Україна якраз має нагоду проявити себе, розмовляти за переговорним столом як рівний з рівним.

— Як ви оцінюєте дії Росії і реагування на них України?

— Тут є чимало складових. Безперечно, якщо подивитися на висловлювання деяких політиків з російської сторони, то можна зробити висновок, що практично не лунає конструктивних голосів щодо шляхів розв’язання проблеми. Можливо, поки що не окреслилися ті сили, які зацікавлені у нормальному розвиткові відносин з Україною. Коли ми чуємо заяви Рогозіна чи Волошина, то це викликає певне занепокоєння. Щодо реакції України, то вона в якійсь мірі емоційна, але, хотіла б зауважити, — й дуже коректна. Єдність українських парламентаріїв, які проголосували за останню заяву щодо Тузли, демонструє, як цей конфлікт згуртував акторів української політичної сцени. З іншого боку, майже всі політики стараються заробити якісь дивіденди на цій справі. Це трошки насторожує. Врешті-решт проблему, що виникла, потрібно розв’язати. Крім того, можна сказати, що в Україні не достатньою мірою вироблено системний підхід до реагування на випадок конфліктних ситуацій. Хто автор конфлікту? Дуже важко сказати. Зараз можна розглядати безліч можливих варіантів. Лунає багато думок з цього приводу, проте не кожна грунтується на достовірній інформації. Можна було б спробувати вирахувати автора відповідно до того, хто заробить найбільше дивідендів під час вирішення проблеми. Існує чимало відомостей, які підтверджують зацікавленість різних політичних сил, а також їх можливий виграш у цій справі. Однак я не наважуся зараз сказати, хто за цим може стояти.

— Складається враження, що інші країни відсторонилися від «тузлинської проблеми». Маю на увазі надто неоднозначні заяви дипломатів США, Франції, Китаю, Польщі. Чи не означає це, що для цих держав відносини з Росією важливіші, аніж з Україною?

— Для цих країн так само важливі відносини з Україною, як і з Росією. Для всіх важливо, аби в цьому регіоні ситуація залишалася стабільною. Цілком нормально, що багато країн хоча б на рівні посольств у Києві звернули увагу на конфлікт. Вони закликають до того, щоб сторони дійшли компромісу шляхом переговорів. Абсолютно також нормально, що конфлікт мають вирішувати держави, зацікавлені у цьому. Я не бачу тут нічого, що б могло свідчити, нібито Україну якимось чином залишили наодинці.

— Наскільки широко проблема Тузли обговорюється в Польщі?

— Вона з’являється час від часу в наших мас-медіа. Особливо тоді, коли йдеться про загострення ситуації. Майже у всіх засобах масової інформації висловлюються сподівання, що в України і Росії вистачить політичної мудрості вирішити цю проблему. Відсутні будь-які занепокоєння чи прогнози, що ситуація може вийти з-під контролю і призвести до серйозного загострення.