За браком розуму торжествує демагогія
У світі залишилася одна-єдина країна — Югославія. Так можна подумати, коли послухати, почитати, подивитися всі можливі новини. В Югославії добро (НАТО) бореться зі злом (Мілошевичем), твердять західні політики та преса. Про те ж саме, але з протилежними акцентами, кричать російські та українські парламентарії — в них, очевидно, вже немає інших турбот. Теленовини переповнені двома правдами про війну. На Заході показують лише албанських біженців, число яких за два тижні війни перевищило півмільйона. В Югославії — тільки пожежі та руїни після натовських ударів. У Києві та Москві показують і те, й те, але хто їх слухає?
Демагогія на марші. Наші парламентарії — за всіляку допомогу братам-сербам, зокрема й військову. Але шановного Олександра Миколайовича Ткаченка, автора заяви, дещо важко уявити собі серед балканських гір та лісів, у камуфляжній формі, з партизанською бородою, з автоматом у руках на захисті братнього сербського народу. Чути й вимоги негайного розриву відносин з НАТО та відновлення ядерного статусу України. Проте ніхто не боїться — лише свої. Деякі, можливо, навіть вірять. Бо, пояснив мені один мудрий дипломат, і цим заявам у світі ціна вже давно відома.
Велика й могутня братня Росія все ще лякає світ можливою військовою допомогою Югославії — але поки що ця допомога обмежується демонстративним плаванням розвідувального корабля, з чого у світі відверто сміються. Ще велика й могутня Росія старанно йде до самоізоляції — а щоб не сумно було, підбиває Україну скласти їй компанію. Напевне, про це йтиметься під час візиту Євгена Примакова до Києва. Проте воювати з силами НАТО там явно ніхто не збирається. Можливо, просто надто пам'ятною залишається безславна чеченська епопея.
Світ демонстративно не помічає російсько-української істерії — бо знає, що нікуди від західних кредитів і там, і тут не дінуться, хоч би там хто прийшов до влади. Української посередницької активності — бо всі знають ціну самій Україні. Провалу балканського бліцкригу НАТО — бо тоді доведеться виправдовуватися перед платниками податків, ховати дискредитований Альянс та гарячково створювати щось нове, до чого явно ніхто не готовий.
У давній Греції на Олімпійські ігри всі війни переривалися. В сьогоднішній Європі навіть великодні свята не зупиняють війни. У сьогоднішньому світі — явний дефіцит політиків, здатних елементарно мислити та елементарно рахувати. У нас — до того ж явний дефіцит політиків, здатних поважати й себе, й свій народ. Саме тому Європа, напевне, увійде в нове тисячоліття із застарілими конфліктами та проблемами біженців та тероризму, а жодного з ініціаторів натовських атак не буде притягнуто до суду. А Україна-2000 так і залишатиметься в «сірій» чи якій там іще зоні безпеки — бо коливатиметься між Заходом та Сходом, Європою та «Азіопою», скаржитиметься на збитки від балканських війн і не матиме жодних шансів посісти своє законне місце в об'єднаній Європі. Сумно на цьому світі, панове.
