«Задній хід» глобальної демократії
Поняття демократії містить у собі дуже багато, але до основних її елементів належать право людей обирати своїх правителів та рівні права при голосуванні. Тим часом, глобалізація означає, що нації та народи можуть асиметрично впливати на багато процесів, що відбуваються у світі. Так, наприклад, Америка може «відрізати» Кубу від іншого світу, не тільки скоротивши обсяги своєї власної торгівлі з цією країною, але й загрожуючи каральними акціями тим, хто збирається продовжувати торгові відносини або інвестування в економіку Куби. Куба, у свою чергу, мало чого може зробити для того, щоб завдати шкоди економіці США. Аналогічно, Китай може завдати шкоди Тайваню, у той час як останній буде не в змозі відповісти тим самим.
Звичайно, сильні та могутні завжди посягали на суверенітет інших. Візьмімо одну, найімовірніше, недостовірну історію про те, як індійський дипломат показує карту Південної Азії Сталіну. «Індія дуже велика країна, — говорить Сталін і, вказуючи на Шрі-Ланку, запитує — а яку назву має цей маленький індійський острів?» — «Це не індійський острів, сер», — відповідає дипломат. «Чому?» — запитує Сталін.
Завдяки глобалізації, у домінуючих країн, крім війни, з’явилося безліч інших різноманітних інструментів впливу на інші країни. Найголовніший із них — гроші. Моментальний електронний зв’язок і система глобальних гарантій, що удосконалюється, дозволяють капіталу як ніколи легко перетинати національні кордони. Швидке вилучення такого капіталу може мати катастрофічні наслідки, як це сталося 1997 року, коли економіки країн Азії, що відрізнялися надпродуктивністю, стали жертвами фінансової кризи.
1998 року, під час азіатської кризи, вимоги у рамках рятувальної програми, запропонованої кількома розвиненими промисловими країнами (головним чином Японією та США), включали зняття Кореєю заборони на імпорт деяких продуктів японського виробництва і відкриття банківського сектора країни для іноземних банків (чого, власне, і домагалися США). У вразливих до зовнішнього впливу країнах народ не бере практично жодної участі в рішеннях, пов’язаних із впровадженням такої політики. Торгові санкції, чи то вони запроваджуються у політичних цілях чи то з метою безпеки, виконують аналогічну функцію.
Ще одним наслідком вільного руху капіталу є більше «переплетення» різних ринків. Обвал на ринку нерухомості Таїланду може викликати дотепер небачене падіння тайського бата; падіння індійської рупії може призвести до ослаблення фондового ринку Індії, що було б абсолютно немислимим ще десять років тому.
Причина полягає у наявності великої кількості іноземних інвесторів. Припустімо, житель Нью- Йорка купує акції на фондовій біржі Мумбаї. Для цього долари переводяться в рупії, які використовуються для купівлі акцій. Мета цієї операції полягає не в утриманні рупій, а в отриманні прибутку і подальшої конвертації її зворотно у долари. Припустімо, курс рупії починає падати. Природно, іноземний інвестор захоче продати свої акції. І хоча для індійського інвестора падіння валютного курсу, що не супроводжується зниженням курсу акцій, не є причиною для «втечі» з фондового ринку, продаж акцій великою кількістю іноземних інвесторів призводить до зниження курсу настільки, що й індійським інвесторам також доводиться продавати свої папери.
Що можна зробити для запобігання ерозії глобальної демократії та почуття відповідальності? Утопічні пропозиції на кшталт створення всесвітнього уряду або глобального банку, який ніс би відповідальність перед усіма країнами, поки що залишаються далекою мрією. Що нам необхідно сьогодні, то це система, в якій бідні мали б таке саме право голосу в організаціях, що відіграють роль посередників у світовій економіці та міжнародних відносинах (МВФ, СОТ, Світовий Банк та ООН), як і багаті.
Сьогодні можна говорити принаймні про два шляхи порушення принципу справедливості більшістю міжнародних організацій. По- перше, існує відкритий канал, що дає велику частку голосів країнам, котрі роблять більший внесок у такі організації, як МВФ і Світовий Банк.
По-друге, не дотримується принцип «прозорості» процесу прийняття рішень. При демократичній політиці всередині країни, якщо процес прийняття рішень прозорий, окремій групі буває дуже складно встановити над ним контроль. Наприклад, великий бізнес та армія мають набагато більше можливостей «проштовхнути» свою політику в Пакистані, ніж в Індії, бо уряд Індії більшою мірою відкритий для спостереження.
Те ж саме стосується й міжнародних організацій. Могутні держави отримують більший доступ за допомогою внесків, як грошових, так і у вигляді керівного персоналу. Рішення, що приймаються за непроникними стінами таких організацій, формуються з урахуванням інтересів держав-вкладників. Візьмемо СОТ. У той час як СОТ підтримує принцип «одна країна — один голос», у всьому світі цю організацію вважають власністю багатих країн. Таке ставлення пояснюється, передусім, тим, що відбувається «за лаштунками». Отже, якщо СОТ хоче бути справді демократичною організацією, рішення в її рамках не слід приймати невеликою групою держав-учасників.
Найгостріше ця проблема виявляється при складанні міжнародних трудових норм. Попри те, що, на загальну думку, вони були розроблені в інтересах робітників у країнах, що розвиваються, найбільший опір цим нормам чинять саме бідні країни, що є абсолютно справедливим. Судячи з форми, яку приймають дані норми, а також дедалі частіші розмови про використання торгових санкцій для їх насадження, скидається на те, чого домагаються прихильники протекціонізму в індустріальних державах, що не дивно, якщо брати до уваги більший доступ до прийняття рішень, що є у багатих країн.
Сам факт, що навіть сумнів у справедливості надання більшого права голосу багатим країнам (що роблять більші внески) викликає шок, свідчить про те, як далеко нам ще до глобальної демократії. Зрештою, нікого не шокує те, що Білл Гейтс не має права множинного голосування під час виборів у США на тих підставах, що він вносить більше грошей до державної скарбниці. Дійсно, навіть припущення, що Гейтс може мати більше, ніж один голос, звучить шокуюче.
Це відбувається тому, що демократія у рамках даної нації — давно і міцно усталене поняття. Сьогодні настав час надати рівне право голосу країнам, незалежно від їх багатства, оскільки один із основних принципів демократії полягає в тому, що переваги від наявності багатства не повинні ставати ще більшими за рахунок додаткового права голосу для тих, у кого воно є.
Коли виникла ідея «одна людина — один голос» великі землевласники пророкували хаос у процесі прийняття рішень. Як вони помилялися. Заради стабільності в усьому світі, економічної ефективності, а також боротьби з тероризмом ми повинні краще прищеплювати демократію у міжнародних організаціях. Це може не входити у безпосередні індивідуальні інтереси кожної держави, особливо великих і могутніх країн, але, зрештою, це є невід’ємною частиною «освічених» інтересів усього людства.
Проект Синдикат для «Дня»
Каушик БАСУ — професор економіки Університету Корнелла, нині читає лекції у Массачусетському інституті технологій.
