«Закрити «курдське питання»...»

Останніми днями дуже загострилось протистояння між турецькою армією та курдськими повстанцями. Причому, починаючи з липня, такі збройні сутички на сході Туреччини відбуваються мало не щодня. І понеділок у результаті нападу бойовиків на колону військових загинуло 16 турецьких солдатів. У відповідь на це Туреччина завдала повітряних ударів по позиціях бойовиків Робочої партії Курдистану (РПК) у Північному Іраку, а турецькі сили безпеки перейшли іракський кордон по гарячих слідах терористів РПК, які були причетні до нещодавніх нападів.. Як повідомляють турецькі ЗМІ, бойовики понесли значні втрати в живій силі — від 35 до 40 людей. Прем’єр-міністр Туреччини Ахмед Давутоглу у виступі по турецькому радіо пообіцяв ґрунтовно «прочистити» укріплення бойовиків у гірських районах. «Гори в цій країні не повинні і не будуть віддані в розпорядження терористів», — заявив турецький прем’єр.

ЗМІ також повідомляють про те, у столиці Туреччини група націоналістів погромила головний офіс прокурдської Народно-демократичної партії, яка уперше ввійшла до парламенту, передусім завдяки голосам етнічних курдів. Ця партія відкидає звинувачення у зв’язках з курдськими повстанцями.

КОМЕНТАР

Iгор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень, Київ:

— Це не перший раз, коли Туреччина вводить війська на територію Іраку. Військові операції такого типу проводились і раніше. Ключовим для турків у даному випадку є мінімізація курської загрози і боротьба з Курдською робітничою партією. Виходячи з цього Анкара буде намагатись отримати максимальну підтримку з боку США. Турки проголосили таку політику і будуть її реалізовувати.

— А як пояснити те, що в самій Туреччині натовпи штурмують офіси прокурдських партій?

— Справді, з одного боку ми маємо вибухи і в поліцейських дільницях і очевидно, що до них тією чи іншою мірою причетні курдські терористи. А з іншого боку ми бачимо реакцію турецької влади. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо ескалацію ситуації.

— А кому вигідна ескалація ситуації: курдським терористам чи турецькій владі?

— Там відкривається вікно можливостей для всіх сторін у зв’язку з війною у Сирії та халіфатом. І кожна сторона максимально намагається реалізувати вікно можливостей.

Курди хочуть заявити про себе в повний голос і почати вимагати свої права. Згадаймо, що росіяни ставили це питання, щоб курди були окремим чинником у цій війні ще нещодавно на переговорах з саудівцями. Тому курди зі свого боку намагаються реалізувати цей сценарій і хочуть, щоб їх позиція була також почута. І це може бути продемонстровано світу по-різному: виходом з перемир’я, активізацією бойових дій.

Зі свого боку Туреччина відповідно хоче закрити курдське питання на тривалий період, а курди хочуть його розкупорити та актуалізувати. Всі інші хочуть, щоб Туреччина активніше брала участь у війні проти халіфату.

— А як ця ситуація може вплинути на вибори в Туреччині, хто найбільше виграє від цієї ескалації — правляча партія?

— Очевидно, що так. Провідна партія Справедливості і розвитку тривалий час виступала з позиції поміркованого ісламізму. А сьогодні те, що ця партія робить, скоріше, лягає в канву націоналізму. Керівництво партії зрозуміло, що курдських виборців воно вже втратило, то тепер йому треба отримати націоналістичних виборців — турецьких націоналістів в умовах війни, невдоволення суспільства. Разом з тим не можна сказати, що партія Справедливості і розвитку трансформується в бік націоналізму, але намагається використати націоналістичні сентименти, щоб забезпечити свій електоральний успіх.

Якщо раніше курди голосували за Ердогана і завдяки чому той отримував такий великий відсоток голосів, то тепер в його партії, очевидно, зробили висновок, що немає сенсу розраховувати на курдського виборця.

— А чого очікувати Україні від парламентських виборів у Туреччині 1 листопада?

— Наші очікування полягають у тому, щоб Туреччина дотримувалась існуючих принципів у відносинах між нашими країнами. Я не говорю про можливість приєднання Анкари до санкцій проти Росії, навряд чи таке можливо. Для нас головне, щоб позиція Туреччини не змінилась, і вона надалі не визнавала анексії Криму.