Змагання з тінню Столипіна
У Росії знову можна почути, наскільки «кепськими є справи» у її найближчих сусідів і наскільки вони «добрі» в самої Росії. Звісно, тон всіляким принизливим висловам на адресу найближчих сусідів і партнерів Росії задає сама найвища російська влада, яка намагається за кожної слушної й навіть неслушної нагоди підкреслити, наскільки «добре йдуть справи» в російській економіці. Ну, чи можна вигадати щось, що менше відповідає істині, ніж подібні твердження?! До речі, воістину провальні для «партії влади» — «Единой России» підсумки минулих парламентських виборів, про які ми згадали в попередній статті, прямо свідчать, що навіть затурканий пропагандою державних засобів масової інформації російський виборець у своїй масі дав абсолютно іншу оцінку справам у нашій економіці...
Прикладом того, як працює така пропаганда, може бути висвітлення теми російсько-білоруських відносин, що неодноразово порушувалася під час нещодавньої передвиборної кампанії до Державної думи. Тут і з’ясувалося, що, незважаючи на гучні заяви про «велику дружбу» з Білоруссю, що лунали зовсім недавно на найвищому рівні російської влади у зв’язку з підписанням документів про майбутній Євразійський економічний союз, проурядові засоби масової інформації й так звані експерти, котрі одержують до них регулярний доступ, як і раніше, не приховують своєї відкритої неприязні до політики сусідньої й — начебто за всіма показниками — союзної нам держави.
Причому дані, які вони повідомляють телеглядачам і читачам, так само здебільше тенденційні й відверто неправдиві. Один телеведучий, відомий своїм нахабством і безапеляційністю думок, добалакався до того, що оголосив: у Білорусі, мовляв, «економіки немає»! Як вам це подобається? От немає економіки взагалі, й усе! А про те, що «в Лукашенка економіка не працює», твердять постійно — й у новинних передачах, і в так званих ток-шоу. Певна річ, про цифри й факти такі люди геть забувають — вони вважають за краще про такі «дрібниці» взагалі не говорити. А факти, тим часом, такі.
От, наприклад, один з гігантів нібито «непрацюючої» білоруської економіки — знаменитий завод БелАЗ, який один тримає третину (!) світового ринку великовантажного автотранспорту, що працює в кар’єрах, експортує 95 відсотків своєї продукції. Значна її частина прямує до «благополучної» та «працюючої» Росії. Чому ж так? Та через те, що власних самоскидів за 20 років «працююча» Росія, що сидить на сировинній «голці», робити так і не навчилася, а як без них добувати кузбасівське вугілля, якутські алмази й різноманітні руди? От і 2012 року, згідно з офіційними даними, Білорусь постачить до одного лише ВАТ «Кузбассразрезуголь» 86 гігантських кар’єрних самоскидів. І це лише одне з чисельних видобувних підприємств Росії, що постійно використовують білоруську техніку, вироблену, виходить, в умовах «непрацюючої» економіки!..
А ось приклади, що стосуються безпосередньо шлунків російських громадян. До кінця поточного року «непрацююча» економіка Білорусі постачить «працюючій» Росії 3 млн 600 тис. тонн молочної продукції. Адже в Росії з її нафтою, газом і вугіллям власне сільське господарство, як і раніше, ледь жевріє, а тому й не може забезпечити потреб населення у своїй продукції! А наступного, 2012 року, згідно з нещодавньою офіційною заявою міністра сільського господарства РФ Олени Скриннік, постачання молочної продукції з «непрацюючої» Білорусі збільшаться до 3 млн 700 тис. тонн.
А ось факт щодо білоруської м’ясної продукції. Пошлюся на ту ж таки О.Скриннік: постачання м’яса та м’ясопродуктів з Білорусі до Росії до кінця нинішнього року сягнуть 270 тис. тонн. І таку саму кількість буде відправлено до нашої країни й 2012 року. Причому тут є один нюанс: частка яловичини в загальному обсязі цих постачань зросте. І це зрозуміло.
Річ у тім, що в умовах впертого небажання Кремля й уряду допомагати своєму сільському господарству як слід, а не для галочки (як усі останні роки), виробництво власної яловичини в країні як і раніше зменшується — нехай повільно, зате неухильно. Звідси, до речі, й настільки ж неухильне зростання цін на яловичину та телятину, що постійно відчувають на собі російські громадяни. І недивно: адже корівку виростити «трохи» складніше, ніж бройлерних курчат, успіхами у виробництві яких наша влада так полюбляє хвалитися. А якщо ще постійно змагатися з тінню Столипіна в тому, чий уряд більше вивіз зерна з країни, його чи нинішній — то й зовсім одного чудового дня може виявитися, що велику рогату худобу взагалі нічим буде годувати. От і виходить: якщо 2009 року в Росії було вироблено 1,74 млн тонн яловичини, 2010 року — вже 1,72 млн тонн, то за перше півріччя 2011-го — всього 600 тис. тонн. За збереження подібного темпу до кінця року — з урахуванням сезонного чинника — падіння виробництва яловичини за підсумками року в цілому може виявитися більш ніж значним.
У цих умовах цілком зрозумілим є інтерес до білоруського м’яса: інакше всю яловичину довелося б завозити з Бразилії й Аргентини, а це ще більше позначиться на цінах. Як же за всіх цих обставин у деяких наших громадян повертається язик стверджувати, що цю яловичину, а також усе інше згадане вище примудряється виробляти «непрацююча» білоруська економіка?..
А якщо хоча б частину російських нафтогазових доходів, що сьогодні витрачаються на оплату імпорту, пустити хоча б на розвиток кооперації російських виробників з високорозвиненими промисловими й сільськогосподарськими підприємствами Білорусі, то вигоду отримали б обидві сторони. Причому вона була б значно більшою, ніж просто доходи від звичайної торгівлі. Справа за малим: це треба зробити, для чого потрібна політична воля нагорі російської влади. А робити це, мабуть, не хочеться: адже значно легше й зручніше сидіти на нафтогазових родовищах і за будь-якої зручної нагоди з їхньою допомогою тиснути на сусідів! І при цьому повторювати, як у них, виявляється, «все погано».
