Зупинити агресора...

Цьогорічна сесія Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку перебуває в центрі підвищеної уваги світових ЗМІ з декількох причин. По-перше, це ювілейне — 70-те засідання з моменту заснування цієї міжнародної організації. А по-друге, і це, очевидно, найголовніше, — виступ російського президента Володимира Путіна, який перебуває в міжнародній ізоляції через анексію Криму й агресію на сході України і востаннє виступав із трибуни ООН десять років тому.

Основна увага прикута саме до виступу російського лідера з трибуни ООН ввечері 28 вересня (за київським часом) і до його зустрічі з господарем Білого дому.

Однак уже в неділю у Нью-Йорку відбулися перші протести проти приїзду Путіна до США. Сотні протестувальників зібралися під будівлею офісу російського представництва при ООН. Люди різних національностей, зокрема українці, росіяни, білоруси, американці, виступили з гаслами «Свободу — Росії, мир — Україні», «Путін руйнує мир», «Путінська політика вбиває» та іншими, повідомили у соцмережах Конгрес українців Америки та російські американці на підтримку України.

ФОТО РЕЙТЕР

На 28 вересня в Нью-Йорку поряд зі штаб-квартирою Організації Об’єднаних Націй заплановано акцію протесту проти виступу в ООН Володимира Путіна під назвою Stand Up to Putin at the UN (Марш проти Путіна в ООН). Організатори заходу закликали всіх американців взяти участь у «акції протесту проти російських реваншистських дій і небезпеки, яку вони становлять для національних інтересів США, його трансатлантичних союзників, партнерів і дружніх країн у Європі, а також в інших місцях», ідеться на сторінці спільноти у Facebook.

У Twitter запущено кампанію проти Путіна з хештегом #PutinKillerMH17. Окрім того, вчора стартувала чергова глобальна акція на підтримку української льотчиці, народного депутата України Надії Савченко, яку понад рік утримують у СІЗО в Росії. «Жодного єдиного формату немає — кожен, хто хоче, може зробити у своєму місті або в мережі те, що здається йому належним. Приєднуйтеся. Хештег # FreeSavchenko», — написав у Facebook один з адвокатів українки Ілля Новіков.

І тут виникає питання: як на тлі антипутінських протестів просуває свої інтереси в ООН українська сторона? З одного боку, делегація на чолі з Президентом України Петром Порошенком демонструє активність. Свідченням цього є численні зустрічі українського лідера в Нью-Йорку як зі світовими лідерами — британським прем’єром Девідом Кемероном, німецьким канцлером Ангелою Меркель, французьким президентом Франсуа Олландом, — так і з представниками єврейських громад та організацій США.

ФОТО РЕЙТЕР

«Ми отримали запевнення в тому, що питання Сирії не може бути змішано з питанням України. Вимоги щодо деескалації конфлікту, щодо виведення російських військ з окупованої території Донбасу і щодо звільнення Криму окремо піднімалися на всіх зустрічах», — так Порошенко прокоментував журналістам результати зустрічей зі світовими лідерами.

Президент також відзначив, що в рамках Генеральної Асамблеї широко обговорюється можливість обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки ООН і збільшується кількість країн, які відкрито підтримують цю позицію. «Мова не йде про те, щоб позбавити права вето. Йдеться про те, щоб накласти певні обмеження щодо застосування права вето у питанні, коли йдеться про масову загибель людей. Фактично право вето зараз означає певну ліцензію на вбивство», — наголосив Порошенко. Він висловив упевненість у тому, що всі постійні члени Ради Безпеки ООН, окрім Росії, погодяться з тим, щоб у таких випадках, як анексія Криму або збиття літака MH17, право вето не могло застосовуватися.

А у своєму виступі на відкритті Пленарного засідання «Майбутнє впливу» під час щорічної 11-ї зустрічі Глобальної ініціативи Клінтона Порошенко заявив, що від успіху України залежить світова безпека.

Виступаючи на саміті з прийняття Цілей сталого розвитку (ЦСР) на Генасамблеї ООН, український Президент зазначив: «Гіркий досвід України показує, що мир і свобода є основними передумовами для досягнення ЦСР. Сталого розвитку не досягнути там, де чути вибухи і де гинуть мирні люди, де царюють агресивні ідеології, що виправдовують пригнічення одного народу іншим, де порушуються ключові права і свободи людини».

Глава нашої держави підкреслив, що військові дії Росії проти України збільшили екологічні та епідеміологічні загрози, а також ризики, пов’язані з соціальною ізоляцією. «Зовнішня агресія призвела до появи нової форми бідності — раптової чи несподіваної бідності, яка впливає на життя близько 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб в Україні. Кожен день війни на Донбасі коштує нам близько 5 млн доларів, які ми могли б вкладати в процес сталого розвитку», — наголосив Порошенко.

І цікаво, що саме під час цього виступу українського Президента російська делегація залишила зал Генасамблеї ООН. «Ми залишили залу на знак протесту проти відверто політизованої та агресивної промови, яка абсолютно не відповідала заявленій темі саміту», — цитує ТАСС джерело з російської делегації.

Російський президент ще не виступав з трибуни ООН, а вже встиг зробити гучні заяви про причетність США до «скидання» Януковича та про повагу до суверенітету України, а також розкритикував політику США в Сирії. І для цього він використав трибуну, яку йому надали американські телеканали CBS та PBS. «Я знаю про це точно від людей, які живуть в Україні», — сказав Путін, відповідаючи на запитання журналіста, на чому грунтуються його докази про причетність ЦРУ до усунення Януковича від влади.

Екс-посол США в Росії Майкл МакФолл так відреагував у Twitter на цю заяву російського лідера: «Якщо у Путіна є докази ролі ЦРУ в усуненні Януковича, чому ми ніколи їх не бачили? Чи у Росії немає стимулу їх опублікувати?» Справді, посилання Путіна на те, що йому точно відомо про причетність ЦРУ від людей в Україні, є смішним. Так само, як його торішня заява, що Росії здалося, буцімто націоналісти прийдуть у Крим і кривдитимуть росіян. Але Путіну, який любить вживати російські прислів’я, і тоді, і зараз треба згадати таке: «Когда кажется, надо креститься».

Здивувала ще одна заява Путіна, що Росія «поважає суверенітет України», але хотіла б, «щоб і всі інші країни поважали суверенітет одна одної». Також російський президент зазначив, що РФ не відіграє ніякої ролі в зміщенні влади в Україні, але ухилився від відповіді на запитання про присутність російських військ на території України.

У світових ЗМІ з’явилося багато спекуляцій щодо самого виступу російського президента в ООН та можливого результату зустрічі Путіна з Обамою на полях Генасамблеї ООН. Зокрема старший науковий співробітник Інституту Гувера — Пол Грегорі — у статті «У Сирії Путін шукає свою чашу Святого Грааля» досить чітко визначив вимоги, які російський лідер озвучить з трибуни ООН.

«По-перше, — пише він, — урядові сили Башара Асада мають бути включеними в широку анти-ІДІЛівську коаліцію. Як висловився речник Путіна: «Не можна абстрагуватися від сил сирійської влади, щоб ефективно протистояти загрозі ІДІЛ». Інакше кажучи, клієнт Асад — не проблема, а рішення.

По-друге, «євроатлантичні» відносини мають повернутися до нормальних після «повної інвентаризації існуючих суперечок та розходжень». Тобто: санкції мають бути скасовані, не буде трибуналу щодо людей, які збили літак малайзійських авіаліній МН17 минулого року, антитрастовий позов щодо «Газпрому» має бути відкладено.

По-третє, Захід має визнати, що всі уряди, незалежно від їхньої політичної системи і ситуації з правами людини, мають однакові «рівні і неподільні» права на безпеку. Жодна країна не має права втручатись у внутрішні права іншої чи загрожувати її безпеці. Інакше кажучи, НАТО і ЄС не повинні втручатись у російську сферу впливу, як хоче визначати це Путін.

В-четверте, всі країни мають «прийняти норми про неприпустимість потурання антиурядовим і антиконституційним переворотам і просування радикальних екстремістських сил». Це означає, що Захід мусить визнати — післямайданний уряд України є нелегітимним; Крим належить Росії, і не повинен заохочувати, підтримувати чи визнавати жодних антиурядових чи опозиційних сил в Росії».

І завершує статтю пан Грегорі такими словами: «Своєю зустріччю з Обамою у понеділок Путін уже здобув одну велику перемогу. Він вийшов з тіні політичної ізоляції як головний ділок, на якого спрямовані очі світу». Важко не погодитися з таким висновком.

Зрозуміло, що перші висновки щодо цілей і результатів виступу Путіна в ООН і його зустрічі з Обамою можна буде робити сьогодні. Також буде зрозуміло, чи були виправдані сподівання Президента України, який в інтерв’ю The Associated Press зазначив: «Зустріч американського і російського президентів, запланована на 28 вересня, може стати міцним стимулом для Кремля виконувати Мінські домовленості щодо Донбасу — зокрема щодо припинення вогню та відведення зброї».

Чи виправдаються сподівання українського Президента на «міцний стимул» за результатами зустрічі Обами з Путіним, і чого справді очікувати Україні від виступу Путіна в ООН і його переговорів із американським лідером?

«ОБАМА НАГОЛОШУВАТИМЕ НА РІШУЧІЙ ПІДТРИМЦІ УКРАЇНИ З БОКУ США»

Володимир ХАНДОГIЙ, президент Громадської організації «Українська асоціація зовнішньої політики», Київ:

— Щодо виступу Путіна на ГА ООН, Україні не треба сподіватись на якісь моменти, які б могли відкрити перспективу врегулювання ситуації на Донбасі. Навряд чи буде запропоновано якісь прийнятні механізми або шляхи вирішення. Передусім Путін не визнає участі Росії в ситуації на сході України. І саме через це не варто очікувати якихось конструктивних пропозицій.

А якщо говорити про зустріч із Обамою, то тут ми можемо сподіватися на якісь позитивні моменти у разі доведення до Путіна серйозного занепокоєння його політикою по відношенню до України. На мою думку, Обама наголосить на рішучій підтримці України з боку Сполучених Штатів Америки та їхніх союзників. Узагалі, я вважаю, що, як і сирійське питання, тема України посяде провідне місце під час цієї зустрічі. Адже зустріч із Обамою — це саме той момент, коли до Путіна знову буде доведено рішучість міжнародного співтовариства, насамперед Сполучених Штатів, на підтримку України.

Путін не вперше розказує, що Росія не має відношення до того, що відбувається в Україні. І це, мовляв, чисто внутрішня справа України. У тому й справа, що Росія не визнає, як цього не визнавав свого часу Радянський Союз, коли втручався у внутрішні справи інших держав. Завжди говорив, що він тут ні при чому, так і Росія продовжує цю риторику. Власне, всі аналітики прогнозували, що саме так буде побудована його промова на Генасамблеї ООН, де він спробує відбілити себе і перевести стрілки на інших і, як завжди, залишитися «білим і пухнастим». Я думаю, що є безліч свідчень і держави послуговуються не тільки словами Путіна, а й мають інші джерела інформації, які беззаперечно доводять безпосередню участь Росії в розв’язанні агресії на сході України. А анексія Криму — цинічне порушення норм міжнародного права, на що ніхто не погоджується. 

Щодо перспективи обмеження права вето в РБ ООН чи позбавлення якоїсь країни цього права. Для цього потрібна реформа системи ООН, внесення змін до статуту організації. А їх внести дуже важко. Існує спеціальний механізм, який вимагає голосування двома третинами ГА ООН, а також підтримки всіх п’яти постійних членів РБ ООН. Окрім того, будь-які зміни статуту ООН повинні бути ратифікованими більшістю держав-членів організації. Тобто сподіватися на вирішення питання з обмеження вето, мабуть, не варто. Інша справа, що це питання може бути порушено на ГА ООН.

Водночас очевидно, що треба щось робити. І статут ООН передбачає можливість і навіть висуває вимогу до держави, яка якимось чином залучена до конфлікту, утримуватись від голосування з цього питання в Радбезі. Інакше кажучи, дати змогу прийняти рішення без цієї держави, яка безпосередньо залучена до конфлікту. Але для цього треба, щоб Російська Федерація визнала свою пряму зацікавленість. Тому тут потрібна лише політична воля. В ООН давно вже тривають розмови про необхідність реформування РБ ООН, і це стосується як розширення числа її членів, так і питання використання право вето. До речі, таким перспективним напрямком є добровільне обмеження права вето з боку постійних членів Разбезу. На це направлена, до речі, ініціатива Франції, яка перегукується з тим положенням статті 27 статуту ООН. 

«ЗАХІД НЕ БУДЕ ЖЕРТВУВАТИ УКРАЇНОЮ, ТОМУ ЩО ПУТІН ЗАРАЗ ВІДІГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У СИРІЇ»

Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Американської Ради, Вашингтон:

— Путін має реальну, хоча й нелегку для досягнення мету. Він намагається зміцнити режим Асада, давнього клієнта Москви. Під тиском ІДІЛ позиції Асада ослабли в останні місяці, але не безповоротно. У короткостроковій і середньостроковій перспективі значне збільшення підтримки Росією зміцнить його. Якщо у цей період Захід і різні арабські країни вирішать, що вони можуть миритися з Баширом Асадом або принаймні його режимом, то втручання Путіна в кінцевому підсумку може виявитися успішним. Якщо ні, тоді Путін може мати довгострокові проблеми.

У кожному разі Захід не вітає втручання Москви. І Захід не буде жертвувати Україною, тому що Путін зараз відіграє велику роль у Сирії. Президент Обама, звичайно, буде говорити з президентом Путіним про Сирію. Важливо розвести американські та російські військові операції у цій країні. У той час як Сирія буде головною темою між двома президентами, Обама повинен також підтвердити нашу рішучу підтримку України в нинішньому протистоянні з Москвою.

Війна Путіна в Сирії змістила повідомлення про події в Україні на останні сторінки російських ЗМІ, що полегшує Кремлю підтримувати бойове затишшя протягом останніх двох тижнів.

«ОБАМА ЗРОБИТЬ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ РОСІЙСЬКОМУ ПРЕЗИДЕНТУ, ЯКЩО ДОМОВЛЕНОСТІ МІНСЬК-II ПРОВАЛЯТЬСЯ ЧЕРЕЗ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЇ»

Стівен ПАЙФЕР, старший науковий співробітник Iнституту Брукінгза, Вашингтон:

— Дехто вважає, що Москва намагається створити компроміс між її діями в Сирії та Україні. Поки незрозуміло, як це буде працювати. Вашингтон, Лондон, Берлін і Париж вельми критично ставляться до рішення Кремля розгорнути російські військові підрозділи в Сирії. Будь-який шанс для співпраці потребує розв’язання складних питань: як буде розведене російські та західні військові операції? Проти кого будуть спрямовані російські війська? Як буде вирішено перешкоду щодо ролі Асада? Яким є бачення щодо Сирії? Якщо відповіді на ці запитання буде знайдено, деяка співпраця може бути можливою, але це станеться лише тому що сторони вважають співпрацю в своїх інтересах на Близькому Сході. Навряд чи це принесе бажаний результат для росіян, які намагаються спробувати «виторгувати» м’якішу позицію Заходу щодо України.

Білий дім заявив, що Україна буде головною темою порядку денного президента Обами, коли він зустрінеться з президентом Путіним. Тобто так має бути. Я очікую, що Обама повторить те, що говорила канцлер Меркель: Росія повинна зробити свою частину роботи, щоб повною мірою було виконано Мінські домовленості, у тому числі за допомогою свого дуже значного впливу на «сепаратистську владу» в Донецьку та Луганську. Це є передумовою для ослаблення санкцій. Я сподіваюся, що Обама також зробить застереження російському президенту; якщо домовленості Мінськ-II проваляться через бездіяльність Росії, то Москву очікують додаткові санкції Заходу, а Україні буде надано велику фінансову та військову підтримку.

«ПУТІН СПРОБУЄ ОБМІНЯТИ ХОЧА Б НА ЩОСЬ СВОЇ СИРІЙСЬКІ КАРТИ»

Микола КАПIТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних відносин, Київ:

— Результати цілком передбачувані. Максимізація зустрічей, отримання додаткової підтримки і врівноваження російського фактору — такі основні завдання в Нью-Йорку, і з ними президент-дипломат впорається. Інша проблема — довгострокові стратегічні кроки. Росія намагається перехопити ініціативу, використовуватиме поїздку Путіна в США з максимальним пропагандистським ефектом. Навіть без реальних успіхів буде створено враження їх досягнення, а ми залишаємося вразливими до російських міфів. Путін спробує обміняти хоча б на щось свої сирійські карти. Вони доволі слабкі, але дають можливість принаймні сісти за стіл. Далі, швидше за все, поведінка російського президента буде ситуативною. Це — типова тактика ризикованого зовнішньополітичного авантюриста. Головне завдання для нас залишається тим самим: підтримувати високий рівень дипломатичної підтримки, переконувати світ у тому, що проблеми України є не лише її проблемами. ГА ООН є для цього максимально зручним майданчиком.