Двiстi рокiв i одна доба

18-го серпня в Криму відбулися траурні заходи, присвячені 64 й річниці депортації німців з Криму. Для довідки: 18 серпня 1941 року за наказом Сталіна німці були депортовані з Криму. Усього, враховуючи змішані сім’ї, було виселено близько 62 тисяч людей. А 24 червня 1944 року кримські німці, ті, що випадково залишилися на півострові, були знов депортовані разом із болгарами, греками та вірменами. У 1960—1980 роках німці робили спроби повернутися на півострів. За даними перепису 2001 року, в Криму проживають 2,5 тисячі німців. При цьому статус депортованих з них мають близько 500 осіб. Учасники траурної церемонії поклали квіти до пам’ятного знака на залізничному вокзалі, звідки депортованих відвозили у заслання, вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих. У цей же день в селі Кольчугіно Сімферопольського району, яке до депортації німців було колонією німців Кроненталь, відбулося відкриття пам’ятного знака жертвам депортації. Керівник Республіканського товариства німців Криму «Відергебурд» Юрій Гемпель окремим кримським політикам за значні заслуги у розвитку взаємин партнерства між містами-побратимами Сімферополем і Хайдельбергом, вручив медалі «На честь двохсотріччя початку поселення німців в Криму».

Німці, які працюють в національно-культурних товариствах, створили експозицію в етнокультурному музеї Криму. Як згадує Володимир Гапула, три покоління його родини постраждали від репресій за політичними і національними мотивами. Його діда, Якова Християновича Бехтольда, 1889 року народження, було заарештовано Сакським районним відділом ГПУ Криму 9 листопада 1937 року. За неперевіреними й непідтвердженими обвинуваченнями його було засуджено «трійкою» НКВС Кримської АРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок було виконано 8 лютого 1938 року. І лише постановою президії Кримського обласного суду від 22 грудня 1966 року за протестом Прокуратури Криму його було виправдано через відсутність складу злочину. Його мати, Ельза Яківна Гапула (в дівоцтві Бехтольд), разом з бабусею і своїми сестрами та братами 18 серпня 1941 року була примусово виселена з Криму. За спогадами мами і бабусі відбувалося це так. Дали добу на збори. Дозволялося брати на одну людину 24 кілограми вантажу. 18 серпня речі навантажили на підводи, люди йшли пішки, їх етапували на залізничну станцію Саки. Звідси почався для кримських німців довгий і трагічний шлях у депортацію. Спочатку Північно-Осетинська АРСР, потім Астрахань. Звідти в листопаді по Каспійському морю, під час шторму, на плоскодонних баржах — до північноказахстанського міста Гур’єв. Але багато хто так і не добрався до берега, знайшовши свій останній притулок на каспійському дні. З Гур’єва при 40-градусному морозі, на підводах, запряжених волами, кримських німців вивозили в глиб Казахстану — Семипалатинську область, Аксуатський район. На цьому відрізку шляху кримські німці продовжували втрачати своїх близьких. Залишившись без теплого одягу (його довелося поміняти на продукти), вони замерзали, сидячи на відкритих підводах. Безіменними могилами по всьому шляху проходження відмічена ця дорога. На тих, які залишилися живими чекали трудармія і спецпоселення…

Сам Володимир Гапула, його брат і сестра, які народилися у вигнанні, жили з батьками в місті Ішимбай Башкирської АРСР. Зобов’язані були щомісяця відмічатися в спецкомендатурі. У зв’язку з цим він згадує, як проводилися раптові перевірки НКВС вночі. Бараки брали в оточення, і до кожної кімнати вдиралися міліціонери з ліхтарями. Перевіряючи, чи всі на місці, вони піднімали навіть сплячих дітей. Стояв плач, крик. І до ранку всі не могли заспокоїтися...

Володимир Гапула вважає, що «необхідно якнайшвидше прийняти нову редакцію Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», щоб юридично, морально і матеріально захистити всіх потерпілих. Адже всі вони — люди похилого віку, з підірваним здоров’ям. Нехай хоча б у старості відчують турботу держави і отримають компенсацію за всі ті поневіряння й знегоди, які пережили.