Дивна наркологія
Оболонська набережна (офіційно — вулиця Прирічна) — улюблене місце всіх, хто мешкає на прилеглих до Дніпра територіях від Московського мосту до Північної вулиці. Чудовий краєвид, суцільна смуга пляжів, пісок і дерева, тиха вода; гуляє тут весь район, літнього вечора взагалі не відрізнити від Ялти.
Окрім житлових, тут є так само одно- і двоповерхові адміністративні будинки. Їх орендують найнесподіваніші організації: є навіть школа танцю Чапкіса. Три місяці тому на Прирічній відкрилася ще одна установа. Назви годі й шукати, бо таблички немає. За залізними дверима — крихітний вестибюль із цілковито голими стінами й потертою канапою, троє дверей: маніпуляційний кабінет, кабінет директора, кабінет лікаря. У вестибюлі постійно чигають кілька молодих людей, переважно хлопців, сильно підтоптаних на виглял. Називається це «Український центр швидкої наркологічної допомоги».
За твердженнями директора, тут проводять замісну терапію наркозалежних. Наркомани приходять, платять (скільки — «комерційна таємниця») і отримують синтетичний опіат — бупрен (бупренорфін). Курс триває 4 тижні, дози спочатку невеликі з поступовим наростанням (етап індукції), потім стабільно великі (стабілізація), потім поступово зменшуються до нуля (детоксикація). Бупрен має повністю витіснити звичку до натуральних опіатів (сумнозвісні героїн чи «ширка» і є опіатами природного походження) і таким чином перервати залежність пацієнта. Все наче як слід.
За кількома винятками. По-перше, замісна терапія в Україні є безкоштовною. Це мені підтвердили, зокрема, співробітники телефону довіри для наркозалежних (0-800-507-72-70). Установа може бути державною, може отримувати, окрім бюджетного, ще й спонсорське фінансування, але, повторюся, препарати — обов’язково в пігулках — наркозалежним видають безкоштовно. По-друге, така терапія проводиться в першу чергу для хворих на СНІД, туберкульоз та інші важкі інфекції, що передаються через ін’єкцію. При нормальний допомозі наркозалежні в обов’язковому порядку проходять флюорографію, здають аналізи — бо належать до групи найбільшого ризику. Нарешті, такі кабінети знаходяться у відповідних лікарнях чи в паркових зонах — але в будь-якому разі якомога далі від житлових кварталів.
Звісно, державних кабінетів не вистачає, і приватні послуги можуть полегшити ситуацію. Однак «Український центр швидкої наркологічної допомоги» не відповідає практично жодній із вищезазначених вимог. По суті, це просто платний пункт зняття «ломки» у наркоманів. Так, це хворі й нещасні люди, вони, безумовно, потребують допомоги. Але — допомоги повноцінної і не за рахунок спокою місцевих мешканців, котрі живуть просто через дорогу, ходять тут щодня, гуляють із дітьми.
Як завжди, лишаються питання: хто видав нікому не відомій приватній фірмі дозвіл торгувати настільки специфічним препаратом? На якій підставі саме для «Українського центру швидкої наркологічної допомоги» зробили розкішний виняток із правил, дозволивши проводити платну замісну терапію? Чи розуміла та світла чиновницька голова, що кидає приманку для наркоманів просто посеред житлового масиву?
Прошу вважати цю замітку офіційним запитом до відповідальних осіб міської держадміністрації та Міністерства охорони здоров’я.
