Ху із Білл в Україні?
Віктор Пінчук ділиться. Новина, прозвучавши, як сенсація, розтопила лід зимового смутку соціальних мереж і преси. Одразу повірилося у велике й світле, що зазвичай приносили до нас лише західні вітри. Це там, на закордонних просторах розкинулася батьківщина крезів, з дитинства знайома за главами з Монте-Крісто. Це там роздавали дари Воррен Баффетт, Опра Вінфрі й інші імениті філантропи. А у нас лише гангстери, ознаменувавши появу нового устрою, зрідка кидали зім’яті гривні в соціальний капелюх. І ось усе міняється на очах. У країні, де ідеями миттєвого збагачення наскрізь просякнуте все по горизонталі й вертикалі, раптом з’являється людина, схожа на Вільяма Генрі Гейтса III, тобто Білла мовою сисадмінів.
Вони обидва одного покоління, обидва символізують головні багатства своїх країн: комп’ютерний софтвер і вагу металу, обидва пішли проти СНІДУ й зачарувалися прекрасним. І, як стверджують обидва, своїм становищем і статками завдячують лише «ось цим рукам і ось цим головам». Вони настільки схожі, що обидва мали пряме відношення до виборчих кампаній своїх президентів (Дж.Буша і Л.Кучми). За такої схожості доль, звісно, не дивують і однаково широкі жести жертовності.
Ось тільки умови в системах, де функціонують меценати, трохи різняться. У нашій, безкорисливість окрім захоплення викликає й запитання. Але нехай сумніви в щирості того, хто дає, не заглушають пафосу події, адже говоримо не про 200 гривень у церковній карнавці. Так от чому саме зараз, коли в країні особливо скрутно з грошима, раптом відкривається джерело для зрошування висохлих сфер освіти й охорони здоров’я? Якщо це патріотичний жест людини з однієї президентської сім’ї, то, ймовірно, почин підхоплять домочадці з інших? Не змушую до добродійності, як деякі до миру, просто транслюю американський досвід. Там усі найбагатші люди країни хочуть бути й найщедрішими. Можна сподіватися, що й у нас так буде? Чи все це по-українськи, й мільярди по лінії «Giving Pledge» теж запорука, але іншого штибу, звичнішого для нас, коли партія сказала «треба», а олігархи відповідають «так». За законами драматичного жанру, найнеймовірніший сюжет виявляється й найреалістичнішим. Подивимося.
ПРЕЗИДЕНТИ ВСІХ КРАЇН, ХОВАЙТЕСЯ
Якщо по лінії добродійності ми лише наближаємося до Америки, то «щодо правосуддя» легко обходимо на повороті. Цього тижня перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін знову підтвердив підозри про причетність Леоніда Кучми до вбивства журналіста, й знову зібрався брати на аналіз кров Віктора Ющенка, про що він повідомив, у російських ЗМІ. У тоні радіозаяви творця правосуддя, читалося: двом з чотирьох гарантів усе-таки доведеться зазирнути в незмигні очі Феміди з Різницької.
Що ж виходить! Два прем’єри (хоч і по різні сторони океану) сидять. Два президенти, які втілюють 15 років незалежності нашої держави , ходять під статтею. Один голова Верховної Ради впродовж восьми років гуляє під підозрою... Хоч і суспільною. Словом, скандал у вашингтонському комплексі «Уотергейт» порівняно з київською незакомплексованістю прокурорів, що прагнуть президентської крові, здається витівками неповнолітніх. Може тому Рената Кузьміна в Штати не пускають? Бояться, що розвернеться на полі з 44 президентів, як лис у курнику.
НА ГОЛОВНОМУ НАПРЯМКУ «УДАРУ»
Поки прокуратура працює, заблокована Рада теж не відпочиває. Позиційна війна вимотує не гірше за наступ. Втома дається взнаки з обох боків. Регіонали не можуть зібрати в кулак сили, що роз’їхалися у важливих справах... Опозиціонери ніяк не зарядять гармати новими аргументами проти кнопкодавів. Усі пішли в технічний бік проблеми. У роки моєї армійської юності в подібних ситуаціях казали: не можна поставити надійний шлагбаум, поставте тямущого майора. Видно, з тямущими — сутужно.
Ми ж думали, «кнопка — спусковий механізм кардинальних змін у парламенті». Але механізм не змастили, й він заїв. Замість висвітлення темних кутів вітчизняного парламентаризму вийшли збирання якихось підписів і залаштункові переговори. Замість назвати прізвища депутатів — злісних прогульників сесій різних скликань, розповісти про частку масажистів і шоферів, які начебто знову в лавах законодавців, показати, в скільки обходиться країні добре оплачувана армія помічників нардепів. І хто вони ці слуги кардиналів і мушкетерів української політики і т.д і т.п. Та ж ні, це ми, потерпілі, пояснюємо правопорушникам і свідкам, що насправді відбувається в будинку, де вони працюють.
