Кого доведеться душити Ганні Герман?

Радник Президента України та заступник глави його Адміністрації Ганна Герман в ефірі телеканалу ICTV пояснила, що її керівника підставили арештом Юлії Тимошенко. Після пояснень Ганни Миколаївни питань стало ще більше, ніж до її спроб пояснити незрозуміле. Радник не помітила, як підставила свого начальника.

Почнемо зі зізнання в бажанні «задушити своїми руками» того, хто прийняв рішення взяти Тимошенко під варту. Дещо побоюючись за життя судді Кирєєва, проте варто було б підказати Ганні Герман, що лише він, згідно із законом, міг прийняти таке рішення. При цьому суддя не зобов’язаний інформувати про це когось. Навіть главу держави. Тим паче що процес відкритий. А якщо наш Президент, навіть перебуваючи у відпустці, допускає, що його можуть не поінформувати, йому слід терміново приймати жорсткі кадрові рішення, передусім у своїй Адміністрації. Виходить, що ця державна структура не повною мірою виконує покладені на неї функції. І ще. Ми що, в кам’яному віці? А телефон, телеграф, радіо, телебачення, нарешті інтернет?.. Чи у відпустці президент відрізаний від засобів зв’язку? Тоді це пряма загроза національній безпеці. Як то кажуть, діяти треба й терміново виправляти.

До цього ж можна віднести неповне знайомство Ганни Миколаївни з процесуальними вимогами та нормами. Це біда не настільки велика, в неї є всі можливості в офіційному й приватному порядку проконсультуватися з фахівцями. В Україні їх вистачає.

У той же час, зі змісту сказаного на всю Україну випливає, що рішення щодо Юлії Тимошенко приймав хтось інший. Знову проблема. Сам Президент неодноразово на найвищому рівні стверджував, що не може впливати на судову владу. Не його це компетенція, більше того, заборонено Конституцією та принципом розділення гілок влади. А тепер його радник відкрито заявляє, що рішення приймаються поза залою засідання суду й не уповноваженими на це людьми.

Вочевидь, спіч Ганни Герман мав би зіграти роль відбілювача для Президента й усієї української влади. Мовляв, не знали, не відали, що коїмо, не керуємо процесом, чим і скористалися злі люди. А це означає лише, що йде пошук винуватих стрілочників. Не прорахували варіантів перебігу процесу. Висловлюючись мовою преферансистів, не вгадали розкладу й попали, як за розтрату. Тепер доводиться викручуватися й винаходити відмовки. Причому такі, через які становище лише погіршується. У таких випадках мовчання — золото.

«Я вірю й знаю, що справедливість щодо Юлії Тимошенко буде знайдена... Я вірю, що банк справедливості України ще не є банкрутом. Може, він близький до банкрутства, але він іще не банкрут», — сказала Ганна Герман. Ось би й зайнятися вічними питаннями: хто в цьому винен і що в такій ситуації робити? Утім усе це давно відомо...