Кому до Німеччини поїхати легко

Згідно з останніми нормативними актами, що регламентують прийом німецьких реемігрантів, для отримання візи на постійне мешкання потрібно не тільки подати свідоцтва своєї приналежності до німецької нації, але й продемонструвати володіння німецькою мовою («шпрахетест»), а також знання культури і традицій Німеччини. Більше за все заперечень викликає в українських німців перший пункт цих вимог. Ще за Сталіна, розділивши долю кримських татар і багатьох інших народів СРСР, радянських німців було переселено до різних регіонів Сибіру (так звана «колективна зрада Батьківщині»), де вони зазнавали насильницької асиміляції і гоніння з боку як держави, так і, на жаль пересічних громадян. Природно, за умов культурного натиску і при повній ізоляції від будь-якої інформації про розвиток життя в Німеччині культурну спадщину зберегти було надзвичайно складно. На основі цього аргументу, а також норм міжнародного права про неможливість роз’єднання родин (багато які їхнi найближчі родичі вже виїхали до Німеччини) українські німці вимагають від уряду і Бундестагу ФРН пом’якшення вимог, що висуваються до реемігрантів з території колишнього Союзу. Поки що, за відомостями Фольксрату (народної ради) німців України, німецькою владою встановлено квоту прийому німців з країн СНД на рівні 100 тисяч осіб на рік. При цьому Німеччина, зокрема внаслідок демографічних причин, вимушена приймати щорічно загалом до півмільйона іммігрантів.

Тим часом Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні Ебергард Гайкен в інтерв’ю агентству УНІАН повідомив про ухвалу уряду ФРН цього року дати офіційне запрошення на роботу в цій країні 10 тисячам українських професіоналів- програмістів. За словами Е. Гайкена, федеральний уряд проведе оцінку їх роботи, після чого влада вважатиме за можливе запросити ще 10 тис. українських фахівців у цій же галузі. Пан посол зазначив, що процес підготовки до цього заходу «йде на повну силу», і всі умови для відправки перших фахівців буде створено вже на початок липня. Що ж, держави — також роботодавці. І боротися різними методам за кваліфіковану робочу силу — їхнє право.