Марія із Кривачинець відзначила своє століття разом з королевою Єлизаветою
«Ювілей ровесниці віку не минув поза нашою увагою», – повідомив для «Дня» Василь Жека, заступник голови Волочиської райдержадміністрації. Сам голова райдержадміністрації Віктор Коцемир вручив Марії Титусівні коровай із пшениці нового врожаю. Разом із В. Коцемиром із Волочиська до Кривачинець прибула бригада аматорів з концертною програмою, місцеві телевізійники. Голова кривачинецького сільгосптовариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» Олександр Терещенко привіз на подвір’я ювілярки центнер жита і стільки ж пшениці, аби «баба мала що на хліб у млині змолоти». На іменинах баби із селянського роду також були двоє її синів і дочка, шість онуків, сім правнуків і два праправнуки. Всі пили за її здоров’я, гарно закушували. Сама ж Марія Титусівна перехилила «стопочку» самогонки. А про гастрономічні смаки своєї ровесниці з Англії Марія, на жаль, нічого не знає. Та й напередодні Марія робила не монарше діло. Взяла у руки серпа і зжала майже сотку пшениці на городі за хатою, потім у снопи зав’язала. Решту дожали невістка Емілія, дружина її молодшого 67-річного сина Станіслава. Саме в їхній, Станіслава та Емілії, хаті знаходить на схилі літ тепло та затишок Марія Довгань. Одначе й старший Броніслав, дочка Юзефа, невістка, зять, які давно вже, як донедавна говорили, на заслуженому відпочинку, знаходять час для спілкуванні зі столітньою матусею.
На відміну від монаршої ровесниці, Марія Титусівна пам’ятає лише тяжку фізичну працю – на різних роботах у колгоспі «8 Березня», на своєму городі і біля свиней, корови, телят у хліву біля хати. Найвіддаленіший населений пункт, де їй доводилося бувати, не за Ла-Маншем і навіть не за межами Хмельницької області, а тут, поруч. Це – райцентр Волочиськ. Одначе це аж ніяк не означає, що її обминали радощі життя. Коли ще молодицею була, вдалося їй виходити свого чоловіка Івана, який захворів на тиф. Та, на жаль, не врятували молитви Івана у сорок четвертому – десь у Карпатах знайшла ворожа куля її чоловіка.
Залишившись солдатською вдовою, вдруге не шукала особистого щастя. Рішуче показувала на двері залицяльникам і тим, які сваталися. «А в нас так: якщо любити, то до останнього дня. Не зраджуємо ні живим, ні мертвим», – пояснює бабуся. У Кривачинцях, де кожен про всіх знає без газет і електронних засобів масової інформації, не пригадують якогось скандалу у дружній і працьовитій родині Марії Титусівни.
...Вечоріє. Пора прощатися. Бабуся сама проводжає гостей аж до краю села. Жвава, розчулена. На здоров’я не ремствує. Лише трохи недочуває. Своїй долі дякує.
