Острови поневолення

Кожного року пізньої осені в Україні та за її межами відбуваються скорботні меморіальні заходи, присвячені жертвам тоталітарного терору — в’язням Соловецьких таборів та невинно убієнним в урочищі Сандармох у Карелії. Пам’ять про цю трагедію — це те, що ми зобов’язані передати нащадкам, аби подібне ніколи надалі не могло повторитися, це наша відповідальність перед Історією.

Ще з 1718 року на Соловецьких островах була створена Державна тюрма (на базі Соловецького монастиря, заснованого у ХV столітті, який віддавна використовували як місце ізоляції непокірних волі самодержця православних ієрархів, єретиків, сектантів). Вона відтоді приймала й особливо небезпечних державних злочинців — серед них і незабутній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський, який саме там, на Соловках, був ув’язнений впродовж майже 30 років, де і помер.

Проте «винятковий» внесок в трагічну історію Соловецьких островів зробила більшовицька влада. Вже 23 липня 1918 року, через 9 місяців після приходу до влади, більшовицький уряд затвердив «Тимчасову інструкцію про позбавлення волі» (звичайно ж, тимчасову!), від якої, як слушно вказували незалежні історики, «і пішов потім табірний Архіпелаг» і, звісно, Соловки як його ядро. Зауважимо, що інструкція ця, так «скромно» й бюрократично названа, дозволяла без жодного суду позбавляти волі та як завгодно жорстоко репресувати кожного громадянина, який із будь-яких причин здавався владі реальним чи потенційним ворогом, «класово ворожим» (інтелігенція, «націоналісти», економічно незалежні люди, самостійні селяни тощо). І видана вона була ще за майже 40 днів до замаху на Леніна, котрий, за версією офіційної радянської історіографії, і став початком так званого «червоного терору».

Отже, «спусковий механізм» терору було запущено. Як розвивалися події далі? Вже 1919 року ВЧК створило низку примусових «трудових таборів» (за зразком Соловків) на російській Півночі, в тому числі і в Архангельську, Холмогорах, згодом — в Карелії. 1921 року ці табори отримали назву «Северные лагеря особого назначения» (СЛОН). 1923 року ОГПУ було організовано Соловецький табір примусових робіт — величезну терористичну машину рабської експлуатації та знищення людей; як бачимо, це сталося ще за життя Леніна й настання часів сталінського всевладдя. Причому згідно з декретом ОГПУ у новому таборі мали утримувати «політичних та кримінальних ув’язнених, що були засуджені додатковими судовими органами ГПУ, колишньої ВЧК, особливою нарадою при Колегії ОГПУ та, з дозволу ГПУ на це, звичайними судами».

Кількість загиблих у Соловецьких таборах (1937—1939 років там розташовувалася страшна «Соловецкая тюрьма особого назначения» (СТОН) НКВС СРСР) досі невідома. Але ось лише одна цифра, оприлюднена колишнім політв’язнем, українцем Семеном ПІДГАЙНИМ: тільки під час прокладання залізниці до Філімоновських торфорозробок (1928 рік) на 8 кілометрах дороги загинуло 10 тисяч українців-в’язнів... Саме ув’язнені з Соловків (значна частина — українці) 27 жовтня 1937 року були завантажені на баржі, доставлені до Карелії і в перших числах листопада розстріляні в урочищі Сандармох. Серед них — цвіт української інтелігенції. Усього в списку було 1111 прізвищ... Нагадаємо, що 2012 рік було оголошено газетою «День» Роком Сандармоху. То був наш святий обов’язок.