Пікнік на узбіччі сучасного мистецтва
«Міраж», цитую кураторське пояснення, «є містифікацією дослідження невловимої межі між живою мрією та її зникненням». Не знаю, наскільки організатори зуміли добре промістифікувати дослідження межі, зате сам вернісаж перетворився на вдалу містифікацію того, як начебто нормальні на вигляд люди, збираючись разом в одному місці, перетворюються на те, пошуком чого останнім часом переймаються вітчизняні соціологи і мас-медіа — українську богему. Хоча для більшості з присутніх це слово «гірше пістолета».
Проте різноманіття публіки лише віддзеркалювало розмаїття представлених митців, до кожного з яких завітав свій глядач, тож друга «містифікація» проекту — це містифікація цілісності експозиції, в якій одночасно представлено і «Живопис» Тіберія Сильваші і різнокольорові химерно переплетені скляні трубки Дмитра Дульфана («Лабораторія світла»). Буквальної цілісності вдалося досягти лише в одному із залів: там пропонувалося оглядати експозицію оптом — крізь призму, в якій відбивалися усі розвішені навколо роботи. Завдяки цьому експрес-методу, багато хто з публіки насолодився мистецтвом досить швидко і, прихопивши склянку з вином, зайняв стояче, сидяче чи навіть лежаче місце на лужку біля галереї. Адже, яка різниця, що тебе просто у черговий раз розіграли (перефразовуючи класика, «сучасне мистецтво поманило як марево, і як марево зщезло»). Втішимося тим, що для веселого пікніка літнім вечором виставка — це просто гарний привід.
