Подорож у СРСР

У галереї Фонду сприяння розвитку мистецтва представлено виставку французького ілюстратора Гійома Ренара «SOVIETLAND: тисяча предметів однієї подорожі». Дана експозиція стала можливою за підтримки посольства Франції в Україні, Французького культурного центру та Фонду сприяння мистецтва.

На початку вернісажу гостей зустрічало привітне намальоване ведмежа, що було символом Московської олімпіади 1980-го. Загалом, представлені полотнища нагадують обірвані листки похідного альбому з різноманітними фрагментарними замальовками. Легкі, тонкі лінії вражають водночас своєю масштабністю. Сам Гійом зовнішньо такий же витончений, як і його малюнки.

— Я здійснив не одну подорож, — розказав «Дню» пан Гійом. — Спочатку майже підсвідомо я робив чимало різноманітних замальовок, пов’язаних із певними предметами, місцями та просторами в республіках колишнього СРСР. Малював заводи та копальні. Кожен малюнок є свідоцтвом цілком окресленого місця, якогось моменту в минулому. Суцільними лініями я виводив перепаяні пристрої, нашвидкуруч відремонтований балкон, заклеєну пару окулярів. Поступово мої малюнки накопичувалися і ставали свідками зникаючого світу. Радянського світу...

Одного вечора у готелі, блукаючи телевізійними хащами, я натрапив на російський супутниковий канал, що транслюється з Москви та пропонує уривки з радянських фільмів. Цей канал показує образи минулої утопії, картин іншого часу... Так у мене з’явилася думка про подорож під назвою Sovietland. Під час цієї подорожі я хотів створити «інвентарний» перелік предметів, пов’язаних із радянською епохою... Я збирав, як під час переобліку, предмети, на які більше ніхто не звертає уваги, проте вони представляють нам історію. За ними стоїть життя. Радянськість не пішла в минуле — це історія, що продовжується з тими, хто жив за часів СРСР і хто був сформований тою системою.

У роботах художника яблука дозрівають на підвіконні, валянки сохнуть біля входу, а далі пляшка горілки коло радіоприймача, піч-«буржуйка» у вагончику на будівельному майданчику, кулінарна книга, риболовецькі гачки у жерстяній банці, а ще червонощокі, привітні обличчя людей... Майже на кожній картині автор виводив дещо невпевнено літери, що складали слова намальованих предметів.

За словами автора, метою експозиції було бажання за допомогою пензлів та тексту показати життя людей, його схожість. Байдуже, чи ти десь у Сибіру, чи в Москві — предмети однакові, лишень люди не схожі одне на одного. Художник приміряв на себе різні професії: був журналістом, етнологом, археологом. Французу назавжди врізалися у пам’ять слова із вірша Володимира Маяковського: «Вулиці — наші пензлі. Площі — наші палітри», що стали своєрідним лейтмотивом експозиції.