Презумпція правоти

— Чи можемо ми сьогодні стверджувати, що український споживач уже навчився відстоювати свої права?

— Так, ми справді стали більш обізнані та активніші в тих питаннях, які торкаються прав споживача. Немало й ми зробили для цього. Наприклад, минулого року ми підписали з Міністерством освіти та науки документ, згідно з яким у школах буде введено спеціальний курс «Основи споживацьких знань». Щорічно ми влаштовуємо серед школярів конкурс на краще знання Закону «Про захист прав споживача», а у 2003-му вперше організували ще й тематичний конкурс дитячих малюнків. Обізнаного клієнта обдурити набагато складніше. А про те, що споживач стає грамотним, свідчать цифри. Наприклад, минулого року до комітету надійшло на 30% більше листів. У радянські часи сказали б: погано працюєте, а сьогодні ми думаємо, що нам просто почали більше довіряти. Адже 82% скарг нам вдалося задовольнити на користь споживача.

— Це означає, що кожна п’ята скарга невиправдана. Чи не вважаєте ви, що «завдяки цьому» виробник стикається з черговими перешкодами? Чи не виступає Держспоживчстандарт часом як елемент тиску на виробника?

— У Законі закладено відомий капіталістичний принцип: споживач завжди правий. Довести, що товар якісний і що він не втратив своїх властивостей, зобов’язаний виробник або продавець. Зробити це треба професіонально, тобто із залученням експертизи, спостерігати за якою може й споживач. Справді, буває, що покупець ламає, скажімо, каблук, а потім розповідає, що, мовляв, у всьому винен завод-виробник. Але це поодинокі випадки.

Нас часто звинувачують у тому, що ми дуже багато перевіряємо. Нічого подібного. Якщо в Україні щорічно робиться 40 тис. перевірок, то у Франції — 500 тисяч; якщо в нашій системі в регіонах працює 495 чоловік, то у них — 4 тисячі; якщо в нашому комітеті працює 22 людини, то у французькому — всі 300. Ми повинні посилювати контроль ринку. Споживач має право на повну достовірну і своєчасну інформацію. Якщо ви як виробник щось десь неправильно вказали в термінах придатності або складі продукту — ви вже порушник. Крім того, я переконаний, що про якість повинні піклуватися не лише контролюючі органи, але й самі виробники. В Угорщині, наприклад, я поставив своєму колезі запитання: як ви боретеся з фальсифікатами? На що він мені відповів: а ми не боремося, для цього існують асоціації виробників. Адже їм не все одно, який продукт з’явиться на ринку під їхньою торговою маркою.

Не подумайте, Держспоживчстандарт не розводить виробника і споживача по різні боки барикади. Ми просто шукаємо істину, а вона — в Законі.

— Як відомо, сьогодні на порядку денному — адаптація вітчизняних ГОСТів до європейських стандартів якості. Що вже зроблено в цьому напрямі, і коли можна буде побачити реальні досягнення?

— Європу не цікавить, якої жирності ви п’єте молоко, або який смак у сиру, який ви виробляєте. Їх цікавить безпека. Адаптація до європейських стандартів означає застосування методів дослідження якості та безпеки. Наприклад, у нас на тютюнові вироби існує всього три стандарти: на самі сигарети, на тютюн і на папір. У Європі їх близько 40, оскільки там досліджують усілякі домішки, а звідси й шкідливість тютюнового диму. Аналогічна ситуація з молочними продуктами — зараз нам необхідний метод дослідження їх за мікробіологічними показниками. Так, за якістю сала Європа нас не наздожене, можливо, не зможе вона нас наздогнати і за якістю ковбаси. Але ми повинні знати, що якщо ми хочемо успішно експортувати в розвинені країни нашу продукцію, вона має відповідати прийнятим там стандартам та нормам. Сьогодні для цього нам треба гармонізувати близько 10 тис. стандартів, привести у відповідність з директивами ЄС закон і налагодити систему оптової торгівлі. Адже в Європі виробники завжди чітко знають, де продається їхній товар. У нас же, віддавши його постачальнику, виробник часто тільки здогадується, як склалася подальша доля його продукту.