У справі Лазаренка поставлено... три крапки

У лютому 1999 року в нью-йоркському міжнародному аеропорту імені Джона Кеннеді затримали статечного 46-річного чоловіка, прибулого за простроченою візою в дипломатичному паспорті громадянина України. Він заявив, що прибув для возз’єднання зі своєю сім’єю, яка проживає в Каліфорнії, й одразу ж попросив політичного притулку, стверджуючи, що йому загрожує смертельна небезпека з боку української влади й особисто президента Леоніда Кучми. Про заяву було повідомлено за інстанцією в Службу імміграції та натуралізації і Федеральне бюро розслідувань, а заявник був тимчасово поміщений у місцевий «мавпятник». Тільки після цього до американської влади дійшло, що на нари кинули не кого-небудь, а колишнього прем’єр-міністра України Павла Івановича Лазаренка.

25 серпня в гучній судовій епопеї над Павлом Лазаренком була поставлена крапка. Федеральний окружний суд Сан-Франциско засудив його до дев’яти років ув’язнення та штрафу в розмірі $10 млн. Екс-главу українського уряду визнали винним ще в червні 2004 року. Відтоді й понині він перебував під домашнім арештом у спеціальному засекреченому місці. Тоді йому вдалося уникнути взяття під варту, лише виплативши заставу в розмірі $86 мільйонів. Американська прокуратура вимагала для Павла Лазаренка 18 років позбавлення волі та штрафу в $66 мільйонів. Він був обвинувачений у здирстві, шахрайстві, перевезенні украдених авуарів та відмиванні в 1994—1999 рр. $280 мільйонів. Сам же колишній прем’єр і його адвокати наполягали на тому, що він дотримувався законів, які діяли в той час на Україні. Нагадаю, Павло Лазаренко очолював український уряд із червня 1996 по липень 1997 року.

І ось суддя Мартін Дженкінс ухвалив вирок. Як зазначають американські експерти, це вдвічі менше, ніж просила прокуратура, але на чотири роки більше, аніж вимагав захист. До того ж суддя знизив суму «відмитого» Лазаренка до $10 мільйонів.

Виступаючи на судовому засіданні, прокурор Пітер Аксельрод сказав, що Лазаренко зловживав своєю посадою, щоб збагатитися на десятки мільйонів доларів за рахунок українського народу. А потім, за словами прокурора, підсудний вирішив скористатися банківською системою США для збереження своїх нажитих злочинним шляхом статків. Утім, претензії до Павла Лазаренка були не тільки в американців — влітку 2000 року швейцарський суд заочно визнав його винним у відмиванні грошей і конфіскував із рахунків колишнього прем’єра $6,5 мільйона. Павло Лазаренко став першим після керівника Панами Мануеля Норьєги (1992 р.) діячем іноземної держави, засудженим у Сполучених Штатах.

Адвокати Павла Лазаренка збираються до 29 вересня подати апеляційну скаргу на рішення американського суду. Вони абсолютно впевнені, що справу Лазаренка апеляційний суд повністю закриє, «оскільки для цього є всі юридичні підстави».

Павло Лазаренко, як і раніше, продовжує стверджувати, що він не винен і що став жертвою «вендети», «полювання на відьом» і «політичних інтриг» тогочасної влади України.

Павло Лазаренко народився 23 січня 1953 року в селі Карповка Дніпропетровської області в сім’ї садівника. У 1978 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. Доктор економічних наук (1996).

Із березня 1992 р. — представник президента України (Леоніда Кравчука. — Авт.) у Дніпропетровській області. У червні 1994 р. обраний головою Дніпропетровської обласної ради, одночасно обраний народним депутатом України.

Із вересня 1995 р. — перший віце-прем’єр, а з травня 1996 р. по липень 1997 р. — прем’єр-міністр України. За період прем’єрства Лазаренка була введена держмонополія на підакцизні товари, проведена грошова реформа та введена національна грошова одиниця — гривня. Вже в цей період неодноразово називався в пресі одним iз найбагатших і найвпливовіших політиків України. У 1995 році Павло Лазаренко був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Українська православна церква нагородила Лазаренка двома орденами Св. Володимира за внесок у відродження релігійного життя на Дніпропетровщині.

Із відходом у відставку з посади прем’єр-міністра Лазаренко перейшов в різку опозицію президенту Леоніду Кучмі. З серпня 1997 р. — голова фракції «Єдність» у Верховній Раді України. У вересні 1997 р. обраний головою Всеукраїнського об’єднання «Громада» На виборах Верховної ради в 1998 р. «Громада» подолала 4-відсотковий бар’єр і Лазаренко очолив фракцію «Громади» у Верховній раді (сам Лазаренко став депутатом від 40-го округу Дніпропетровської області). Входив до складу делегації України в ПАРЄ.

9 лютого 1999 р. генпрокурор України зажадав від Верховної Ради позбавити Лазаренка парламентської недоторканності, 15 лютого він покинув країну (за словами депутатів від «Громади», поїхав на лікування до Греції). 17 лютого 310 депутатів із 450 проголосували за позбавлення Лазаренка депутатської недоторканності та дали згоду на його арешт. Проти голосувала лише «Громада» й соціалісти під керівництвом Олександра Мороза. Незабаром після цього голосування у Верховній Раді фракція «Громада» припинила існування, а її колишні члени (зокрема Юлія Тимошенко й Олександр Турчинов) утворили нову партію «Батьківщина» й однойменну фракцію, таким чином Лазаренко став незалежним депутатом, який не входить у фракції.

КОМЕНТАР

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Я вважаю, що навіть після того, як у Лазаренка пройде «американська ситуація», його ще чекають великі прикрощі в Україні. Проте він залишиться впливовим чинником в українській політиці. І от чому. Лазаренко був і залишається вкрай важливим ньюсмейкером. Є рішення суду, якого ми чекали кілька років. Увесь цей час Лазаренко був джерелом нової інформації, нових меседжів. Він виступав у ролі своєрідного скелета в шафі, який із зрозумілих причин погрожував багатьом політикам.

Другий момент. «Справа Лазаренка» не зникне так швидко з поля зору, адже більшість правопорушень пов’язаних з його іменем, з його урядом — це газова сфера. І по сьогодні більшість інтриг і значна частина політичного капіталу пов’язані з цією сферою. Я думаю, що досі в руках Лазаренка доля не одного нинішнього бізнесмена та політика, який працює в газовому бізнесі. До того ж, багато людей, які створили капітали в середині 90-х, зобов’язані йому особисто. І як свідчать політичні міфи: Лазаренко сам тримає слово, але й вимагає, щоб тримали слово.

Я вважаю, що його повернення в Україну через кілька років може супроводжуватися й певними економічними та відповідно структурними переділами. Частина великого бізнесу буде вимушена виконувати свої зобов’язання навіть після такого тривалого часу. Повторюся, Лазаренко був і залишається одним iз найцікавіших і найважливіших ньюсмейкерів, який володіє історією грабіжницького етапу капіталізму в Україні. «Зберігач» такого архіву не може просто зникнути. Це той випадок, коли інформація стає капіталом.

Але, гадаю, що в українську політику йому вже ходу немає. Факт вироку свідчить про те, що Лазаренко є злочинцем. Із таким тавром йому буде дуже важко реабілітуватися в очах українського громадянина.