Всі дороги ведуть у минуле
5 лютого 1944 року Москва салютувала на честь визволення Луцька від гітлерівських загарбників. Хоч минуло понад півстоліття, факт повернення «совєтів» місцеве населення досі сприймає неоднозначно. Адже опісля сталінська влада десятки тисяч волинян розіслала до різних ГУЛАГів, звинувативши їх у націоналізмі, у непокорі, зрештою — у небажанні йти в колгоспи. Все ж день звільнення з-під окупації відзначається в Луцьку офіційно й урочисто. Тих, хто визволяв місто 55 років тому, вже не набирається і двох десятків.
До 10-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану в приміщенні штабу обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану відкрито Кімнату пам'яті тих, що полягли на цій безглуздій війні. Функціонування кімнати розпочалося з... ридання матерів, для яких у минулому воістину все, бо там залишилися їхні сини.
Два роки тому в маленькому поліському селі Михнівка почалося будівництво жіночого монастиря. На той час у ньому перебувало лишень декілька послушниць. Днями вивершене приміщення Святострітенської обителі урочисто відкрив архієпископ луцький і волинський Ніфонт. Нині в монастирі вже 20 черниць, середній вік яких 25 років. Марнота дійсності, загальна безнадія змушує молодих людей утікати від світу, відмовлятися від майбутнього і від сьогоднішнього.
Зате наша влада залюбки живе сьогоднішнім днем і робить усе, щоб він тривав нескінченно. У всіх райцентрах області відбулися так звані збори громадськості, на яких створено районні організації всеукраїнського об'єднання «Злагода». Мета їх, як підкреслюється, «вироблення правильних підходів до виборів президента України». Ну, а найправильніший підхід, з точки зору владної номенклатури, проголосувати за того самого. «Волиняни завжди відзначалися поміркованістю», — підкреслив губернатор Борис Климчук при створенні Луцької районної «Злагоди». На щастя, він помилився: не всі.
Луцький міський голова Антон Кривицький виступив із різкою критикою центральних органів влади: «Доля індійців вождя не хвилює». За словами мера, триває безпрецедентний наступ верховної влади на муніципалітети. Київ залишається глухий до того, що житлово-комунальний сектор міст та міський пасажирський транспорт сьогодні збиткові і тягарем лягають на міські бюджети, в яких кошти на ці витрати не передбачено.
Санкціонуючи незліченні пільги, вищі державники анітрохи не переймаються тим, як їх забезпечити. Народолюбці за чужий рахунок, вони конкретні проблеми вирішують сміховинним радянським чином: вимикається електроенергія — значить, треба зняти з посади міністра енергетики. Ніби він особисто ту енергію виробляє. «Наш король не може бути мертвий!» — кілька днів тому, ридаючи, вигукували йорданці, зачувши про смерть короля Хусейна. «Наш король чомусь ніяк не може бути живий», — думаємо ми, українці, про свою вищу державну владу, яка вже багато років постійно «не наздоганяє» того, що відбувається в країні.
