Загнаний кінь історії

Свого часу, здається, навіть жовтенята колишньої Країни Рад знали (мусили знати!), що саме 7 листопада 1917 року в Петрограді під керівництвом геніального «дєдушкі Лєніна» сталась найбільша подія ХХ століття: Велика Жовтнева Соціалістична революція, яка змінила всю подальшу історію людства і проклала шлях до загального щастя трудящих. Спостерігаючи тих гранично лівих представників українського(?) політикуму, котрі й зараз стоять на цій же самій ортодоксально-фундаменталістській платформі (можна не сумніватися, що будуть всі ритуальні заходи: мітинги, гасла, плакати, покладання квітів, «громи й блискавки» на голову влади тощо), спробуємо, проте, відмовитися від зайвих емоцій та, розмірковуючи спокійно та раціонально, осмислити хоч би деякі з жорстоких, нещадних уроків Жовтня (зараз значна частина істориків іменує ті події «переворотом»; є й альтернативна точка зору: то була справжня революція, тільки з приставкою «контр-», бо вона, під прикриттям «наддемократичних» гасел про землю селянам та негайний мир, позбавила народ головного — свободи, проголошеної у лютому 1917-го).

Отже, що ж відбулось у столиці Російської держави (держави, зауважимо, яка явно розпадалася, і це вплинуло на хід подій!)? Майстерно використовуючи весь набір популістських прийомів (відразу уточнімо: популізм — це аж ніяк не ідеї соціальної справедливості, рівності, свободи та братерства самі по собі, це свідома, цинічна експлуатація цих ідей без жодного наміру втілювати їх у життя), більшовики зуміли «підібрати» нічийну на той момент владу, яка буквально «валялась на вулиці». Дуже швидко з’ясувалося, що здійснити задуманий грандіозний експеримент просто неможливо без терору. Перед ним не зупинилися. Далі підтвердився страшний закон історії: насильство — це молох, потвора, що пожирає (часто — в першу чергу!) своїх же дітей. Доля багатьох «бійців Жовтня», які щиро вірили в ідеї класової рівності і помсти та були знищені Сталіним у 30-ті — жахливе тому підтвердження.

Отже, є підстави стверджувати, що мільйони життів було загублено задля безглуздої утопії — раю на Землі (цей тезис є зараз дуже модним)? Не зовсім так. По-перше, Жовтень дав усьому світу колосальної сили негативний урок — як не треба розв’язувати соціальні суперечності (а вони реально існували перед Жовтнем, і не Ленін з німецькими грошима «розпалив» революцію!). Цей урок був практично врахований в «новому курсі» Рузвельта, з погляду правих — «соціаліста». А по-друге, давайте, поклавши руку на серце, визнаємо: хіба цьогорічна глобальна фінансова криза не довела, що ідеї «саморегульованого вільного ринку» є також утопією в чистому вигляді, принаймні у рейганівсько-тетуерівському виконанні?

Можуть сказати: це колишнє свято колишньої держави. Це так. Проте оті нещадні уроки, про котрі ми розмірковували, є насущними і для України. Ось іще один із них: не треба гратися з вогнем і експериментувати з народом і історією. Бо це може спричинити появу на історичній арені не просто опозиційних, а вже позасистемних політиків. І не найгіршим варіантом тут буде політик на кшталт Наталії Вітренко. Тільки б не з’явився такий собі Володимир Ульян(ов)ченко зразка ХХІ століття...

Хвора свідомість комуністичного минулого

7 листопада в Україні відбулися акції Комуністичної партії України з нагоди 91-ї річниці Жовтневої революції. До цієї події можна ставитися по-різному: взяти радикальну сторону, яка була яскраво представлена на Майдані в Києві, де з одного боку Хрещатика стояли прихильники КПУ, а з другого — ВО «Свобода», або зайняти нейтральну позицію, як це робить багато громадян нашої країни. Звісно, якщо розглядати дату 7 листопада 1917 року крізь призму українських національних інтересів, якою й повинна бути оцінка сучасного українця, то можна з упевненістю сказати, що події того часу завдали колосальної шкоди українській незалежності. Плоди тих сумних подій наша країна пожинає досі. Адже після того як ми опинилися в складі величезної країни під назвою Радянський Союз, в нашій державі за 70 років змінилося не одне покоління. І в Україні досі при владі є люди, виховані ще в дусі КПРС, у яких абсолютно інше сприйняття незалежної України й бачення її подальшого розвитку. Наслідки перебування України в складі Радянського Союзу сьогодні відчуваються в усьому — в політиці, економіці, культурі.

З іншого боку, не можна засуджувати тих людей (жителів нашої країни), які народилися й виросли в Радянському Союзі. Вони отримали виховання й освіту в дусі того часу, тієї держави, яка вміла до мозку кісток вкорінювати комуністичні ідеали. Ідеєю світлого комуністичного майбутнього, що постійно відсувалося, прониклося багато радянських громадян. І сьогодні цим людям дуже важко змінити свою свідомість, яка впродовж більшої частини їхнього життя зазнавала совєтизації. Великою або, в багатьох випадках, неподоланною проблемою є для них сьогодні становлення на «рейки» української національної, незалежної свідомості, а більшості з них просто повернення до свого коріння. У цьому й полягає вся трагедія українського народу, що став жертвою історичних подій. Проте головне в цьому питанні — це професійний, а не політичний підхід. Що ж, усе-таки, сталося наприкінці 20-х рр. XX ст. і як нам сьогодні за це розплачуватися?

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, історик:

— Жовтневу революцію 1917 року назвати революцією не можна. Це було продовження революції, що почалася в лютому 1917 року, пройшла кілька етапів і завершилася на початку січня 1918 року розпуском Засновницьких зборів. Коли революція почалася, то гаслом усіх основних політичних сил на той час було скликання Засновницьких зборів, які мали вибрати депутатів і встановити порядок і закон у країні після падіння самодержавства. А те, що більшовики прийшли до влади й почали зміцнювати одноосібне партійне управління, і призвело до розгону Засновницьких зборів. Прийшовши до влади, вже за місяць більшовики організували Надзвичайну комісію, яка спочатку розправилася з кадетами, а потім і з усіма іншими партіями. У результаті влада рад заповнилися більшовиками і стала частиною їхньої партії. Крім цього, так звана революція 1917 року відбувалася під знаком всесвітньої революції. Більшовиками була створена величезна армія чисельністю п’ять млн. осіб, яка, власне, і приєднала Україну.

На комунізмі наша країна втратила сім десятиріч і починаючи з 1991 року, ми розплачуємося за «світле майбутнє» досі. Сьогодні люди повинні зрозуміти, що Радянський Союз розвалився з об’єктивних причин, тобто природним шляхом. Розвалилася не сама влада, а весь політичний устрій, тому нам довелося повертатися до того, на чому живуть усі країни, — до ринку. Планові господарники відійшли в минуле, як і весь Радянський Союз, і нам цього не повернути. Звісно, можна зрозуміти, що людям старшого покоління сьогодні дуже важко усвідомити необоротність свого минулого, але це об’єктивна реальність. Сьогодні треба будувати наше життя далі, пристосовуючись як економічно, так і ідеологічно до всього сучасного світу. Й історія підказує нам, що наше майбутнє — лише в незалежній Україні.