Про «олюднення» тварин

Кажуть: не можна «олюднювати» тварин... Але, думаючи про цих двох собак, геть не можу слідувати такому правилу. Хіба сам факт їхнього польоту в космос — не «олюднення»?

Вперше дізнавшись про Бєлку і Стрєлку, я одразу подумала: «Сердешні! Їм же, мабуть, було так лячно?..» Уявляючи їхні враження, я мимоволі переношу на них людські почуття. Чи було їм дійсно страшно, а чи вони із властивою всім собакам цікавістю роззиралися навколо? Чи відчули вони захват від краси космосу? Адже якщо серед собак зустрічаються поціновувачі музики, чом би їм не відчути і красу безмежності? А чи згадують вони свою мандрівку?

Так, можна сказати, що насправді вони, швидше за все, нічого не побачили й не зрозуміли, але як же їх не «олюднювати», якщо вони виконали таку «людську» й таку важливу для людства місію?

Мрії про космос у тій чи іншій мірі має кожен. Й уявляти почуття і враження Бєлки і Стрєлки — чудовий спосіб потішити свою уяву і стати ближчим як до космосу, так і до цих собак. Кожна істота в певному сенсі — особистість, а про Бєлку і Стрєлку можна сказати, що вони особистості «культові». Адже їхня мандрівка — не просто досягнення науки, а чудове підґрунтя для мрій, фантазій і роздумів, які стають частиною нашої особистості.

Тож давайте все ж «олюднювати» тварин, які олюднюють нас.