Як не «сидіти сиднем» на своїх «скарбах»?

На найперший свій шкільний дзвоник я запізнилася. Мене поставили в останню пару з таким самим похмурим і заплаканим хлопчиною. Я дуже засмутилася через запізнення, адже школа була моєю мрією...

Цікаво, а сучасні діти мріють про школу?

Пам’ятаю, у старших класах дехто з моїх однолітків був упевнений, що нас навчають багато чого «зайвого»... Ось я, наприклад, вважала, що мені геть не потрібна хімія, адже планувала стати художником. І зовсім не передбачала того факту, що в університеті хімія мені таки знадобиться, бо спеціальність художника-кераміста передбачає хоч і не надто глибоке, але все ж таки знання цього предмету.

Я веду до того, що будь-яке знання — корисне і потрібне. Ніколи не знаєш наперед, що саме у житті «зайве», а що ні. І гучні заяви про те, що «мені, щоб розрахуватися в магазині, не потрібні логарифми» — щонайменше необачні...

У школі не просто накопичуєш знання. Школа, на мій погляд, у першу чергу вчить взаємодії з іншими людьми. Хтось вчиться цьому краще, хтось гірше, у кожного своє враження про шкільні роки, але ніхто не заперечить їхньої важливості.

Сьогодні подорослішавши, давно закінчивши школу, я розумію що не навчили мене тільки одного — застосовувати набуті знання на практиці, у реальному житті... Не просто «розумничати» на уроках, а вміти ці знання використати, розвинути, пристосувати до ситуації... Знання — лише потенціал, скарб. Але цей скарб непідйомний, якщо не маєш імпульсу, здатного зрушити його з місця. Ось знайти такий імпульс і є головним завданням кожного, щоб не «сидіти сиднем» на своїх «скарбах», а бути активною інтелектуальною одиницею.

Саме такого імпульсу я і бажаю кожному у День знань.