Аби не допустити фінансового колапсу,

Але виконавча влада вперто трималася взятого курсу. Люди наївно сподівалися на початок економічного піднесення, хоча економіка досі не може вибратися з депресії. Динаміка промислового виробництва в 1995–1998 роках (беремо перші чотири місяці — табл. 1), майже не міняється. Перелому в кращий бік, розрекламованого на початку нинішнього року, немає й близько. Деякий сплеск у лютому, зате ще глибший провал у квітні... Наявна типова депресія. Щоправда, за 5 місяців порівняно з минулим роком трохи збільшився ВВП та інші показники. Але це поки що слабкий рух...

Що стосується досягнень у придушенні інфляції, то вони існують здебільшого для звіту перед МВФ та іноземними покупцями українських облігацій внутрішньої позики. А для наших підприємств і населення інфляція триває, але не тільки у вигляді зростання цін, а й у вигляді катастрофічно зростаючої заборгованості. Якщо взяти до уваги заборгованість із зарплат та пенсій, то така сукупна інфляція залишається високою (табл. 2).

Від того, що офіційний індекс нижчий, народові не легше. І підприємствам теж. І так з багатьох інших показників. А напруження зростає, і в результаті нам загрожує фінансовий колапс, який може мати руйнівні наслідки.

Дехто бачить вихід у реформі фінансів. Однак, за всієї її необхідності, вона не вирішує головного — проблем виробництва, зайнятості, платоспроможності населення, податкових надходжень. І найближчим часом уряд змушений буде ще глибше залізти в зовнішні борги — під кабальні політичні та економічні умови. Якщо врахувати ефективність використання позикового капіталу, а звідси — бюджетні можливості його погашення та обслуговування, то зовнішня і внутрішня заборгованість України гранично висока.

У макроекономічному аспекті для виробництва потрібнi приплив кредитів і підвищення платоспроможності населення, тобто бодай погашення заборгованості із зарплати та соціальних платежів. Треба підвищити кількість грошей у народному господарстві. Зокрема, через вливання в «точки росту». Очевидно, для цього доведеться піти на обережну емісію та поступову девальвацію гривні, підкріплені комплексом заходів, пов’язаних із забезпеченням ефективності цього кроку для економіки.

Але потрібно пам’ятати, що ефективне, неінфляційне сприйняття економікою додаткових грошей залежить значною мірою від організаційних аспектів як на макро-, так і на мікрорівні. На останньому необхідно змінити критерії прийняття рішень у бік економічної доцільності на перспективу, а не заради одномоментної вигоди. Треба терміново міняти систему управління державою в бік підвищення її мобільності, здатності швидко реагувати на зміну обстановки, спростити процедуру ухвалення рішень.

На мікрорівні неефективність інвестицій підтверджується негативним прикладом того, як низка підприємств отримали іноземні кредити, але ефекту не дали, і держбюджетові довелося повертати борги. Макіївський металургійний комбінат, об’єднання «Миргородхарчопром», «Украгропромсервіс», «Криворіжсталь», АвтоЗАЗ та інші не були готовими до ефективного освоєння грошей.

Треба готувати підприємства до ефективного використання інвестицій через реструктуризацію. Ця проблема не нова, але нерідко зводилася до простого розчленування підприємств, що лише послаблювало виробництво. Практика роботи з промисловими підприємствами компанії ДІКОМ підказала іншу орієнтацію. Група підприємств, які працюють з ДІКОМом, об’єдналися в корпорацію «Укрпром», мета якої — якнайшвидша інтеграція її учасників у ринкову економіку, для чого розподілено функції між виробничою адміністрацією і так званою ринковою, чиє завдання — забезпечувати виробництво замовленнями.

Інший важливий напрям: зосередження зусиль на реконструкції найсильніших, найбільш забезпечених ринком підрозділів. Так, в АТ «Силур», яке співпрацює з ДІКОМом, виділено в самостійне підприємство виробництво металокорду. Його акції котируватимуться високо і можуть дати фінансові надходження для реконструкції інших виробничих ліній. Цей напрям покликаний паралельно оживити фондовий ринок, без чого не добитися відновлення економіки.

Поряд з реструктуризацією пріоритетом державної економічної політики може стати приватизація, до якої підприємства повинні готуватися бодай шляхом проходження процедури «косметичного» ремонту. Це дасть можливість мати первісно «добрий товар» на приватизаційних аукціонах, отже, й ціна буде вищою.

Реструктуризація об’єктів мікрорівня вимагає адекватних змін у системі державного управління, що залишається вкрай неповороткою і не реагує на сигнали зворотного зв’язку. Загалом, треба подолати розрив між макро- і мікрорівнями управління економікою. Не чекати, коли настане фінансовий колапс.

Економлячи газетну площу, ми не торкаємося питання про те, звідки прийдуть інвестиції. Адже країна задихається без продуктивного капіталу. Але доки ми не підготуємо наші підприємства до його ефективного використання, це буде подарунок данайців. Тим часом капітал є. І внутрішній, і зовнішній. Він чекає. Чекає на наші правильні рішення. Але це — тема окремої статті. А поки що зрозуміло, що сама лише реформа фінансового сектора теж не допоможе. Процеси деградації економіки зайшли дуже далеко. Цей висновок вимагає активної економічної політики. Тактику вичікування (ось знизиться інфляція, ось надійдуть іноземні інвестиції, ось допоможе МВФ...) потрібно відкинути.

Таблиця 1. Прирiст промислового виробництва у % до попереднього мiсяця
          Сiчень Лютий Березень Квiтень
1995    -9,5     -3,3      +10,5         -7,5
1996    -9,5      -3,0     +10,1         -3,3
1997   -11,7     -1,8     +14,2         -4,6
1998    -9,9      +0,8    +12,5          -7,1

Таблиця 2. Офiцiйна i повна iнфляцiя (з урахуванням заборгованостi iз зарплат i пенсiй) — у % за рiк
                                               1995            1996         1997
Iндекс споживчих цiн           282               140           110
Iндекс iнфляцiї з урахуванням 344         215           263
недоплат