Аграрні перспективи чи екологічні загрози?

Поки два законопроєкти — № 2548 та № 2289, які пропонують змінити процедуру завезення пестицидів та агрохімікатів до України, чекають свого розгляду у Верховній Раді, довкола цих документів не припиняються суперечки. Одні критикують їх через загрози для довкілля і вимагають скасувати розгляд та ухвалення. Інші наголошують, що через зволікання з боку держави українські аграрії втрачають доступ до інновацій і тому не можуть конкурувати із західними колегами. У чому ж суть? Річ у тім, що обидва законопроєкти передбачають ввезення на територію України дослідних зразків без обов’язкової реєстрації в країні виробництва. Мовляв, це недоцільно, бо ґрунти, як і умови, скрізь різні і препарати варто підбирати відповідно до умов використання. Однак саме ця норма викликає найбільший спротив в екологічних колах, бо в Україні й досі залишаються тонни старих пестицидів, які немає де утилізувати, і вони продовжують отруювати довкілля та землю.

«ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ІННОВАЦІЙНИХ ПРЕПАРАТІВ — ЦЕ ВЖЕ НЕ ПРЕДМЕТ ГОРДОСТІ, А ВИМОГА ЧАСУ»

Фактично проблемною є лише стаття № 4 закону «Про пестициди і агрохімікати». У ній ідеться, що на сьогодні в Україні можна використовувати лише ті препарати, які вже десь зареєстровані. Тобто умовно кажучи, якщо Швеція випускає препарат, який ідеально підходить для українських кавунів, але не зареєстрований у самій Швеції, його легальне використання в Україні неможливе. Така юридична колізія виникла через поспіх ухвалення змін до вищезгаданого закону в 2015 році, пояснює народний депутат, член комітету з питань аграрної та земельної політики парламенту і один із авторів законопроєкту № 2289 Микола КУЧЕР. Тоді, за його словами, без погодження з аграріями заборонили ввезення і застосування незареєстрованих агрохімікатів. Внаслідок цього Україна вже чотири роки залишається без інноваційних препаратів, які за набагато безпечніші для довкілля й ефективніші для рослин, ніж старі.

«Саме ось цей обмежений доступ до світових розробок у сфері засобів захисту рослин призводить до того, що на українському ринку накопичується дедалі більше старих препаратів, — відзначає Микола Кучер. — Через це у рослин виникає так зване звикання, а у шкідників стійкість до діючих речовин, тобто вони стають менш ефективні. Відповідно фермер починає використовувати значно більшу кількість препаратів або взагалі експериментує зі сполуками, що може завдати значно більшої школи довкіллю, ніж застосування новітніх, екологічних та безпечних засобів захисту рослин. Якщо простіше, то уявіть, що вашу картоплю з’їдає колорадський жук. Але замість того, щоб скористатися ефективними засобами і взяти оприскувач, ви берете відро зі смердючою сумішшю, старий віник і йдете рятувати свою картоплю».

Взагалі Микола Кучер називає застарілою чинну норму закону про заборону на ввезення дослідних зразків без обов’язкової реєстрації у країні-виробнику. Каже, що у європейських країнах чи США давно відсутня вимога підтвердження факту реєстрації продукту у країні виробництва. А у нас блокують її скасування і спеціально вигадують багато жахалок і міфів для пересічних людей, мовляв, аграрії хочуть перетворити Україну на полігон для випробувань. Хоча насправді усі ці дискусії — це чистої води просування окремих бізнесових інтересів. Адже не секрет, що в Україні є чимало компаній, які займаються ввезенням агрохімікатів з-за кордону, причому як легально, так і нелегально.

«Не можна стримувати аграрний сектор у розвитку. Використання сучасних технологій, інноваційних препаратів — це вже не предмет гордості, а вимога часу, бо інакше ми не зможемо конкурувати із нашими зарубіжними колегами, — резюмує народний депутат. — Тоді, коли Європа вливає мільйони доларів у розробку екологічно безпечних засобів захисту рослин, в усьому світі запроваджують нові технології використання, комбінуючи хімічні та біологічно діючі речовини, працюють над тим, щоб зменшити навантаження на екологію, ми змушуємо аграріїв й надалі користуватися, так би мовити, «аграрним дустом». Водночас вимагаємо від них високих результатів і конкурентності на світовому ринку».

«НЕ КАЖУТЬ ПРО ЗАГРОЗИ ДЛЯ ДОВКІЛЛЯ І РИЗИКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТІЄЇ КРАЇНИ, КУДИ ЗБИРАЮТЬСЯ «ЗБАГРИТИ» ЦЕЙ НЕПОТРІБ»

За інформацію аграрного ресурсу agropolit.com, якщо зважити два законопроєкти, то ширшу підтримку має № 2289 і саме його планують взяти за основу при ухваленні змін до закону «Про пестициди і агрохімікати». На сьогодні на його підтримку вже є 13 листів від різних громадських об’єднань, в тому числі європейських, посольств Швейцарії та США, Мінекономіки. Сам документ 5 лютого 2020 року схвалив антикорупційний комітет, не знайшовши в ньому прогалин. Щодо № 2548, то його підтримує лише Мінекономіки та УКАБ. Та категорично проти як першого, так і другого виступає Всеукраїнська екологічна ліга, яка називає запропоновані зміни прямим знищенням довкілля і людей. За словами голови організації Тетяни ТИМОЧКО, такі зміни фактично відчиняють двері для досліджень зарубіжних агрохімікатів на українських ґрунтах, і це при тому, що вони не пройшли відповідних досліджень на території країни-виробника і не мають висновків впливу на довкілля та здоров’я людей.

«Уже зараз Україна завалена отруйними речовинами невідомого походження, що справляють катастрофічний негативний вплив на природне середовище, загрожують життю і здоров’ю українців, — каже Тетяна Тимочко. — Десятки і сотні тонн отрути на полях, у посадках, часом поблизу сільських садиб лежали ще з комуністичних часів. У дірявих бочках, розсипом на землі, у розбитих складах... і це по всій Україні. Тих, хто завіз колись ці пестициди, не використав і покинув напризволяще, тепер не знайти. Як і не можливо утилізувати цю отруту на місці, в Україні, У 2010-2013 роках частину цього жахіття ми прибрали і вивезли за кордон в рамках державної програми. Тоді на ці цілі держава витратила понад мільярд гривень. Та вивезли ми не все. Тисячі тонн токсичних речовин продовжують отруювати природу, забруднювати ґрунти і воду».

Вона розповідає, що не так давно уряд дозволив вивезти частину отрутохімікатів за межі Україні. Та тим часом у парламенті знову почали просувати законопроєкти, які дозволяють ввозити в країну нові пестициди — без жодної реєстрації, сертифікації чи випробовувань. І все це вже нагадує якесь порочне коло.

«Автори цих законопроєктів стверджують, що вони дбають про селян, що їхні правові «новації» покращать доступ вітчизняних сільгоспвиробників до більш сучасних та високоефективних пестицидів. Але жодного слова не кажуть про загрози для довкілля і ризики для здоров’я населення тієї країни, куди транснаціональні компанії збираються «збагрити» свій непотріб, — підкреслює голова Всеукраїнської екологічної ліги. — Щоб ви розуміли, запропоновані проєкти законів (і один, і другий) не лише суперечать кільком європейським директивам, міжнародним угодам, які регулюють правила поводження з цими токсичними речовинами, і Конституції України. Саме тому були розкритиковані головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України. А висновки на восьми сторінках ущент розбивають недолугі законодавчі ініціативи народних депутатів».

«НА ДЕРЖАВУ ОСОБЛИВОЇ НАДІЇ НЕ МАЮ, ВІРЮ ТІЛЬКИ ДОБРОСОВІСНИМ, СВІДОМИМ ФЕРМЕРАМ»

Насправді головна проблема у цій ситуації не так сумнозвісна стаття № 4 закону «Про пестициди і агрохімікати», як відсутність контролю з боку держави у завезенні і використання агрохімікатів, каже звичайний пасічник із Ямполя, що на Вінниччині, Олександр ДОВГАЛЮК. На сьогодні в Україні немає жодної установи, яка б здійснювала належний контроль за якістю препаратів, їх збереженням, використанням чи утилізацією залишків (зараз банально велика проблема, куди подіти каністри від хімії). Це добре, що влада намагається захистити аграріїв, бо на землі треба працювати, її слід обробляти відповідно до сучасних вимог, бо урожай має приносити гроші. Але хто ж буде контролювати свідоме землеробство? Після того як торік в різних областях загинуло від 20 до 40 тисяч бджолосімей внаслідок отруєння пестицидами, Олександр вирішив, що працюватиме лише з перевіреними фермерами, благо, що у віддалених районах такі це залишилися.

«Раніше отруєння бджіл відбувалося здебільшого через обробку ріпаку, його обприскують кілька разів, у тому числі під час цвітіння, що манить бджіл. Але торік масове знищення бджолосімей відбулося внаслідок обробки гороху. В Українузавезли неякісний (можливо й нелегальний) аргохімікат із Китаю, який мав солодкуватий запах і смак. І навіть на наступні дні після обприскування бджоли його відчували, летіли, через що були масові загибелі. Пасічники проводили мітинги, виходили навіть до Верховної Ради, відстоюючи свої права, але на сьогодні ситуація не змінилася. Та й у судах такі випадки неможливо довести, — розповідає пасічник. — Через це на державу особливої надії не маю, вірю тільки добросовісним, свідомим фермерам. У час цвітіння я облаштовую пасіку на полях двох господарств. Впевнений у тому, що вони використовують якісні препарати, бо жодного випадку з протравою не мав. Але я сам ходжу до господаря поля, агронома розпитую, що, коли і чим мають обробляти, бо й пасічники бувають халатними — виїхали в посадку, розклали пасіку, а сусіднє поле тим часом обприскують. Тобто контроль — це одне, а свідомість і відповідальність громадян — інше».

Олександр Довгалюк вірить, що рано чи пізно аграрії перестануть діяти за принципом: мінімум вклав — максимум отримав, і не шукатимуть обхідні шляхи, щоб придбати найдешевші хімікати для обробітку своєї землі. Тоді пасічники зможуть без зайвого побоювання розташовувати вулики на різних полях у період цвітіння рослин. Адже допоки гуде бджола, в Україні буде життя.