Акценти логопедичної архаїки

Перш за все не можу погодитись з основним висновком статті Анатолія Гальчинського «Нові акценти макроекономічної політики» («День», 4 червня 1998 р.), що пронизує увесь її зміст — що засобами макроекономіки можна позитивно вплинути на економіку.

Дивує впевненість, що рішеннями «чергового з’їзду...» можна привести у нормальний стан економічні стосунки. Здавалося б, сьогодні усім зрозуміло, що макроекономічні показники створюються на мікрорівні. Директиви та «контрольні цифри» з макрорівня тільки руйнують, унеможливлюють цивілізовані економічні стосунки, а будувати їх можна безпосередньо в сфері виробництва та обігу. Єдиним завданням влади має бути створення умов безперешкодного розвитку підприємництва. Об’єктивність такого посилання сьогодні в Україні більш ніж очевидна. Недолуга податкова політика уряду, її суто руйнівна спрямованість, що не містить навіть натяку на стимулювання економічного розвитку на мікрорівні, призвели до відомих результатів. Ця ситуація і є втіленням принципу нещодавніх часів — відняти та поділити. Декларативність заяв про необхідність зменшення податкового тиску є більш ніж очевидною в світлі змісту діючих законів «Про оподаткування прибутку» та «Про податок на додану вартість». До речі, ці закони є складовими горезвісного пакету, який п.Гальчинський згадав у статті. Ще очевиднішою ця декларативність стає під променями указів Президента, урядових постанов та відомчих актів податкової адміністрації й інших міністерств та відомств. Реальною реакцією на ці закони є мінімальна кількість інвесторів та інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Йдеться саме про інвестиції, а не кредити, бо тільки вони віддзеркалюють рівень об’єктивного ризику, що не залежить від безпосередньої діяльності інвестора.

Посилання у статті на бюджетні негаразди є також некоректними, бо бюджет є тільки відображенням реального економічного стану в державі і не більше. Звинувачувати дзеркало у власних вадах — справа, як відомо, непродуктивна.

Отже, адміністрація Президента і керований нею уряд можуть наводити скільки завгодно цифрових показників, посилатись на валютний курс тощо для обгрунтування та виправдання своїх дій, що призводять до розвалу економіки. Але слід усвідомлювати, що єдиним фундаментом економічної могутності держави є вільний підприємець, якого необхідно не цькувати, мов дикого звіра, а створювати йому необхідні умови. Тоді і бюджет буде наповнюватись, і зникне необхідність рятуватися від влади. Коли ж більше половини суб’єктів, на яких поширюється дія того чи іншого закону, уникають його дотримання, це означає, що такий закон має антисуспільний характер. І термінова його зміна, як і інших таких законів, має бути головним акцентом економічної політики, що має починатися, повторюю, на мікрорівні.