Альтернатива банкрутству

Запропонована урядом схема рефінансування й рекапіталізації банківських установ не вирішує проблем банківської системи, оскільки, за оцінками експертів, вона потребує приблизно 200 мільярдів гривень, яких у держави просто немає. Крім того, ця схема відволікає кошти від реального сектору економіки. Отже, можливі лише вибіркові рефінансування та рекапіталізація, що ніяк не позначиться на банківській системі в цілому.

Крім того, для здійснення згаданої схеми потрібно реально оцінити фінансове становище кожного конкретного банку та визначити його вартість. Для цього необхідно три-чотири місяці роботи та стабільність на фінансовому ринку. Але в кризових умовах реальна вартість акцій падатиме кожного дня дедалі нижче, оскільки в переважній більшості банків ситуація лише погіршується.

Недоліком є також глибинна несправедливість, оскільки обрана схема втілюватиметься за рахунок державного бюджету, тобто — за рахунок кожного з громадян, навіть тих, які не є вкладниками конкретного банку, а то й взагалі жодного банку, і в принципі не повинні були б платити за їхні проблеми...

На часі розроблення принципово інших схем оздоровлення банківської системи. На нашу думку, однією з них має стати запропоноване нами створення механізму відновлення платоспроможності банківських установ, приречених на банкрутство.

Оскільки така доля може чекати як малі, так і середні, й навіть потужні системні банки, то держава має бути готовою до потенційного банкрутства значної їхньої кількості. Роботу з такими банками можна проводити через спеціально створене державне агентство, що є своєрідною компанією з управління активами. Схема працює наступним чином.

НБУ визначає проблемний банк та призначає для нього тимчасову адміністрацію. Адміністрація проводить ранжування претензій, визначає ліквідні активи та реалізовує їх. Отримані кошти направляє на першочергові проплати та проводить таким чином первинне очищення балансу. Після цього визначається сума проблемної заборгованості.

Далі для кожного проблемного банку Державне агентство створює санаційний фонд (для кожного проблемного банку — свій) з випуском відповідних інвестиційних сертифікатів (ІС) на суму проблемної заборгованості, збільшеної на розмір статутного капіталу банку (своєрідний пайовий фонд для кожного банку). Сертифікати в примусовому порядку обмінюються на корпоративні права засновників банку. Можна сказати, що відбувається націоналізація банку. Також у примусовому порядку проблемні активи (прострочені кредити) обмінюються на ІС державного агентства. Цими ж цінними паперами здійснюється погашення заборгованості банку.

У результаті, банківська установа буде «очищена» як від проблемних активів, так і від зобов’язань. Таким чином відновлюється платоспроможність. Більше того, на баланс такого банку вводяться цінні папери, які в майбутньому можуть бути обмінені в певному співвідношенні на грошові кошти. Крім цього, замість передбачених законодавством 18-ти місяців санації, а точніше — замість (як правило) ліквідації потенційного банкрута, ми отримуємо відновлення платоспроможності банку вже через три-чотири місяці.

Сам банк у подальшому може бути проданий, а виручені кошти спрямовуються або в санаційний фонд, або в державний бюджет.

Отже, може бути створений ринковий антиінфляційний багатоцільовий інструмент, що сприяє, з однієї сторони, — запобіганню краху банківської системи, з другої — зняттю соціальної напруги в суспільстві. Вказані процедури можна одночасно застосовувати до необмеженої кількості банківських установ. При цьому не буде необхідності виділяти кошти з бюджету для рефінансування чи рекапіталізації банків.