Андрій НОВАК: «Після того, як ми приєднаємося до Європи, рейдерським методом уже нічого не захопиш»

Економіст Андрій НОВАК днями передав до редакції «Дня» вже четверте видання свого бестселера «Як підняти українську економіку». У цю книжку увійшло зокрема свіже інтерв’ю пана Новака «Сучасне «економічне середовище» України суперечить національному характеру», яке він дав нашому виданню наприкінці березня.

 Ми скористалися нагодою поговорити з експертом не лише про реакцію колег і опонентів на опубліковане інтерв’ю, а й про поточні політико-економічні питання: євроінтеграція як шанс закрити взаємозаліки 90-х, реанімація урядової антирейдерської комісії, якість української макроекономічної статистики...

— Меморандум про співпрацю з Митним союзом, на вашу думку, це — перемога, чи програш України?

— Ніяких економічних наслідків за цим підписанням не настає. Це — політичний крок, який потрібен Кремлю, щоб не втратити власне політичне обличчя. У Москві мають потребу продемонструвати, що Україна не відійшла назовсім, а залишається в орбіті.

Українська влада разом із російською, очевидно, мучились: як знайти таке формулювання, яке влаштувала б усіх. І знайшли поняття «політичний меморандум».

— Цікавим був сам процес, який передував підписанню цього документа. Повна інформаційна ізоляція. Зустріч у закритому режимі Путіна з Януковичем. Радники Президента відверто говорили в ефірі телеканалів, що не бачили тексту меморандуму, який готувався до підписання...

— Москва вимагала від офіційного Києва позиції. У Кремлі ділять світ на чорне й біле: або ви з нами, або проти нас. Ця жорстка політична позиція їм рано чи пізно починає шкодити. Путін зустрічався з Януковичем, і так виглядало, що вони разом придумували такий текст угоди, щоб обличчя не втратила жодна зі сторін. Києву — продемонструвати, що ми не відходимо від євроінтеграції. А основне завдання Кремля — підготуватись інформаційно до української євроінтеграції: вигадати, як пояснити своїм виборцям, щоб так виглядало, що Україна нікуди не відійшла. Адже це може підірвати позиції Путіна.

Ми перебуваємо в небезпечній політико-економічній пастці, і щоб із неї вийти, нам треба швидше підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Після цього переговори на тему зовнішньої політики з площини Україна — Росія перейдуть в Україна — ЄС — Росія. Буде легше спілкуватися, в тому числі з газових і нафтових питань.

— Для нинішньої української влади курс на ЄС — безальтернативний?

— Так. Вона рухатиметься туди, де є живі гроші. А це — ЄС та МВФ. Адже російська сторона взамін на ці гроші просить здачу об’єктів. А цього робити не хочеться. Наша влада вже сприймає ці об’єкти як свої активи, своє майно.

— Який діагноз ставите сьогоднішньому стану української економіки, зважаючи на останні оприлюднені Держкомстатом макроекономічні показники?

— Статистика в Україні — це оригінальне явище. Оприлюднені показники інфляції абсолютно не відповідають дійсності. По-перше, зманіпулювали самою методою: додали 39 позицій до споживчого набору, за яким рахується показник. Включили такі позиції, як електроніка — ноутбуки, флешки, що дуже швидко втрачає сьогодні ціну в зв’язку з темпами технічного прогресу.

Якщо ми подивимося реальний споживчий кошик українця, то побачимо, що мінімум дві третини складають продукти харчування. І нема ніякої дефляції.

А те, що вже фіксується спад промислового виробництва на 5% і загальний спад ВВП, свідчить про те, що настільки очевидні зменшення всіх показників, що вже навіть маніпульована статистика не може це приховати. Економіка, як мінімум, стоїть. Всі виробники живуть навіть не кварталом, а місяцем. Немає мотивації інвестувати. Відбувається забезпечення поточного технологічного процесу. Український бізнесмен у розвиток вже не вкладає, тому що він розуміє, що як тільки він стає прибутковим та привабливим, відразу на його підприємство може прийти рейдер, який захоче це підприємство забрати під певну економіко-політичну групу.

— Те, що уряд реанімував антирейдерську комісію, на вашу думку, це — сигнал чого?

— Оперативна відповідь на надто кричущу ситуацію. Будь-якого підприємця запитаєте, і він вам це підтвердить: як тільки ти примудришся в цих умовах отримувати прибуток, до тебе прийдуть і відберуть.

— Повертаємося до 1990-х?

— Це — дикий період, який ми ще не пережили.

— Методи захоплення майна змінилися?

— Діють різні схеми. В аграрному секторі піднімаються угоди оренди землі навіть 1990-х років. У мене є знайомий, який з 1992 року обробляє кілька гектарів землі. І от до нього якраз і причепилися за нібито якось неправильно оформлений договір оренди в 1992 році.

Йде серйозна юридична підготовка до рейдерських захоплень. І залежно від характеру юридичної історії підприємства обирається, по чому треба «бити». Якщо в історії все юридично бездоганно, то «б’ють» сьогоднішнім днем: податкова, митниця...

— Сьогоднішня влада в Україні — це люди, які прийшли з бізнесу, які залишаються в бізнесі, й, вочевидь, планують бути в ньому ще довго. Їм як нікому іншому, здається, має бути зрозумілою потреба цивілізованих правил гри, правил, за якими можна захистити своє майно. Чому вони не створять їх?

— Ті, хто зараз при владі, користуються моментом заволодіти майном. Після того як ми приєднаємося до Європи, рейдерським методом вже нічого не захопиш. От тому зараз відбувається таке агресивне захоплення власності.

— А момент розплати?

— Судячи з мого спілкування з їхніми представниками, в них сьогодні завдання — захопити, а потім, через входження в ЄС, легалізувати.

— Судова справа Пінчука проти Коломойського в Лондоні — це спроба легалізації?

— У 1990-х дуже багато робилося на домовленостях. Це — той випадок, про який я говорив, що піднімають юридичну передісторію. Тоді не оформили правильно домовленості, й тепер виникають бажання перезахопити. Судовий позов Пінчука — це справа, розпочата з 1990-х, з тих часів, коли домовлялися про розподіл сфер впливу...

— Тобто це — процес закриття взаємозаліків 1990-х?

— Ці взаємозаліки ніколи не будуть закриті. Всі, хто отримує в Україні владу, будуть намагатися використати їх, щоб надолужити те, що не було зроблено в 90-х. От ми вже бачимо, якісь натяки, що і в бізнесі Рината Ахметова не все гаразд. Є інша група, яка має владні повноваження: суди свої, прокурори свої, податкова, митниця...

— Угода про асоціацію з ЄС — це шанс розірвати цикл?

— Так. Але ми не повинні переоцінювати те, що має відбутися восени. Після підписання цієї Угоди Україні треба буде ще дуже багато працювати, щоб увійти повністю в європейське правове поле.

Факт підпису — це сигнал, що Україна стає учасником цивілізованої гри. Сигнал, що вона виривається з цієї СНД-івської ситуації, в якій не мають значення інститути прокуратури, суду, головне — хто ними керує.

— Вочевидь, саме цим можна пояснити таку широку географію інвестицій з України. Наприклад, посол Індонезії нещодавно розповіла в розмові з «Днем», що один український бізнесмен хоче придбати шоколадну ферму на островах цієї країни...

— Для українського бізнесу сьогодні стоїть питання: де безпечно? Вони розуміють, що тут заберуть. А от в Індонезії — ні. Українські інвестиції є всюди, де є цивілізовані відносини.

Бізнесмен не будує ілюзій. Його цікавить відповідь на три питання: безпека, прибуток і перспективи розвитку. В Україні ж сьогодні неможливо написати бізнес-план. Він не має ніякої цінності.

— Пане Андрію, тобто ви не вірите в реальність в українських умовах історії: в 15 років пішов працювати кур’єром у нафтотрейдингову компанію, заробив за декілька років 200 тисяч доларів. І ще за рік-два підняв цю суму в бізнес з обігом 300 мільйонів?

— Ні. Це історії для книжок.

— А от 27-річний власник Одеського нафтопереробного заводу Сергій Курченко говорить, що це можливо.

— Ця людина, про яку ви говорите, й зараз є кур’єром. Він — виконавець тих, хто має владу і розпоряджається потоками.

— Кого?

— А хто в нас у владі?

— Є представники різних структур.

— Але повноту влади має одна. Решта, як у 1990-х, розділяють сфери впливу. Ми, на жаль, повернулися в циклі розвитку на середину 90-років.

— Вихід?

— Тільки політичний. Для цього потрібна справжня опозиція, а не та, чиї дії нагадують кур’єра влади. Ну, і мають допомогти цивілізовані правила Європи.

— Чому ви називаєте опозицію кур’єром влади?

— Подивіться всі ключові голосування — завжди не вистачає стільки, скільки має не вистачити.